Найближчими роками Узбекистан планує поповнити список країн, які вирощують оливки в промисловому масштабі й виробляють власну оливкову олію. Наприкінці березня 2021 року Національне інформаційне агентство Узбекистану повідомило про плани закладання оливкових плантацій цього ж року на 530 гектарах на півдні країни.
Чим мотивоване це бажання і які є ризики та можливості на шляху його реалізації? Чому Узбекистан вирішив зайнятися вирощуванням цієї нетрадиційної для регіону культури? Чи зможе Узбекистан конкурувати на ринку оливкової олії, яка не дуже популярна в країні та в регіоні? Експерти EastFruit пробували розібратися в цих питаннях.
Читайте також: Гранат – новий стратегічний пріоритет фруктового бізнесу Узбекистану
Узбекистан планує закласти оливкові сади на 500 гектарах у Сурхандар’їнській області та 30 гектарах у Кашкадар’їнській області. У цих регіонах хочуть висадити 465 тисяч саджанців морозостійких (такі, що витримують холоди до мінус 10 градусів) сортів, такі як “Арбусано” (Італія), “Арбікіно” (Італія), “Манзанія ва Колорес” (Іспанія), а також “Гемлік” (Туреччина).
Закладення оливкових плантацій здійснюється в рамках програми із заміщення імпорту рослинних олій, оскільки, згідно з наведеною в матеріалі статистикою, 55% споживаної в країні рослинної олії виробляється з місцевої сировини, відповідно 45% – імпортується.
Однак розробники програми не повідомляють про те, як жителів країни привчатимуть до нової для них екзотичної олії, яка споживачам Узбекистану малознайома. Тут більш популярні соняшникова та бавовняна олії. Крім того, потрібно враховувати, що оливкова олія – найдорожча з масових рослинних олій, і тому, що її вважають найціннішою, і тому, що її виробництво обходиться дорожче, ніж виробництво інших рослинних олій.
Оливкова олія використовується, як правило, в салатах. Вона вважається найкориснішою з масових рослинних олій, тому що містить мононенасичені жирні кислоти та вітаміни групи E, A і D. Тому регулярне її споживання вважається корисним для серця, загального омолодження організму, поліпшення стану шкіри, волосся, нігтів і травної системи.
Найбільшим виробником оливок із величезним відривом від інших країн є Іспанія, де виробництво сягає майже 10 млн тонн. Понад мільйон тонн оливок збирають також Італія, Туреччина, Греція та Марокко. Другий ешелон виробників, які прагнуть до виробництва 1 млн тонн і активно зростають, включає Єгипет, Алжир, Португалію і Туніс. Решта вирощують і збирають набагато менше. Наприклад, найбільший виробник плодоовочевої продукції регіону Іран, вирощує менш як 100 тис. тонн оливок на рік.
Оскільки оливкова олія має низьку температуру горіння, приготування їжі на оливковій олії може спричинити утворення диму, що містить сполуки, шкідливі для здоров’я людини. Тому оливкову олію невигідно використовувати для приготування їжі з цієї причини, а також тому, що вона коштує набагато дорожче за альтернативні олії: соняшникову, соєву, рапсову та пальмову.
Згідно з джерелами, історія культивування оливкового дерева (оливи) в Узбекистані бере початок з 2002 року, до цього олива ніколи не вирощувалася на території Середньої Азії. У лютому 2002 року з Туреччини привезли 4 саджанці оливкового дерева. Їх посадили в тій же Сурхандар’їнській області, яка вважається субтропічною зоною. Протягом наступних 3 років рослина цілком нормально вегетувала, а 2006 року дозріли плоди. Так почалися перші досліди з вирощування оливок в Узбекистані.
Однак холодна зима 2007/2008 року перервала ці досліди, тому що в січні 2008 року температура повітря вночі часто опускалася до мінус 10 градусів і нижче, і 20 днів із 31 протягом цього місяця вдень і вночі були мінусові температури. Того року всі оливкові дерева замерзли.
Навесні 2008 року стали заново садити оливкові дерева, отримані з Туреччини. Крім того, на старій плантації дерева почали заново рости з підземних стебел. Оскільки зима 2007/2008 року піднесла серйозний урок, селекціонери республіки вивели власний сорт – “Олива узбецька”. Він адаптований під місцеві ґрунтово-кліматичні умови та, за їхніми словами, витримує до 20-22 градусів морозу.
У липні 2020 року узбецька делегація взяла участь (у статусі спостерігача) у 111-й сесії Міжнародної ради з оливок (МРТ), що відбулася у форматі відеоконференції. Під час свого виступу міністр сільського господарства Жамшид Ходжаєв наголосив на наявності потенціалу для розвитку оливкової галузі в Узбекистані та зростаючу зацікавленість узбецьких фермерів у вирощуванні цієї культури. У листопаді минулого року телеканал “Узбекистан 24” підготував відеосюжет про дослідні плантації оливкових дерев у Сурхандар’їнській області узбецькою та російською мовами, зазначивши посухостійкість оливи як один із важливих чинників для культивації її на півдні Узбекистану.
До речі, останніми роками Грузія також активно розвиває вирощування оливок і вже досягла в цій справі перших успіхів. Що ж стосується Узбекистану, то і тут, очевидно, є потенціал для вирощування та переробки оливок. Однак слід враховувати не тільки кліматичні ризики, а й, що найголовніше, необхідність інвестицій у просування споживання оливкової олії та оливок у країні. Адже оливкова олія не стане дешевою альтернативою для споживача, а скоріше преміальним і дорогим продуктом, що, на тлі невисокого рівня доходів населення країни, може стати серйозною перешкодою для розвитку оливкового бізнесу.
Також потрібно враховувати, що на експорт оливкової олії Узбекистану також не доводиться розраховувати на перших порах, тому що на світовому ринку цього продукту спостерігається високий рівень конкуренції. На цьому тлі на перший план виходить якість продукту, а її досягнення приходить із досвідом, який узбецьким виробникам лише належить накопичити.
