Перевиробництво яблук у 2018/19 роках призвело до різкого падіння цін на них на внутрішньому ринку України до рекордно низьких рівнів. Аналогічною була ситуація і в Польщі, і в Молдові, хоча Молдова завдяки доступу до ринку росії була в трохи кращій ситуації, ніж Україна та Польщі в плані рівня цін.
В Україні промислове яблуко на концентрат невеликі фермери продавали навіть по 80-90 копійок за кг (менше ніж 3 центів США за кг) і навіть для отримання такої ціни необхідно було стояти не менше ніж добу у черзі на завод з переробки яблук. Великі господарства продавали яблуко на переробку дорожче, але й у цьому випадку ціна рідко перевищувала 1,5-2,0 грн/кг із ПДВ. Подібні ціни на промислове яблуко спостерігалися і в Польщі, попри те, що Китай — найбільший виробник яблучного концентрату у світі, на частку якого припадає близько половини світового ринку, недорахувався майже 30% урожаю яблук у 2018 році через погані погодні умови.
За оцінками Української плодоовочевої асоціації, надлишок лише десертного яблука на ринку України в сезоні 2018/19 років оцінювався у 150-200 тис. тонн, тоді як загальний експорт за весь сезон, за прогнозами аналітиків EastFruit, швидше за все, не перевищить 62-. 65 тис. Тонн. Станом на початок квітня загальний експорт яблук урожаю 2018 року становив лише близько 47 тис. тонн, включаючи промислове яблуко.
Офіційна статистика України нарахувала 1,46 млн тонн урожаю яблук у країні у 2018 році.Внутрішнє споживання яблука, яке продається через роздрібну торгівлю, включаючи ринки, зазвичай не перевищує 400-450 тис. тонн. При цьому споживання бананів і цитрусових, попри низькі ціни яблука на ринку, продовжувало зростати, про що ми неодноразово писали. Припустимо, що продажі яблука за сезон стануть рекордними, на рівні 500 тис. тонн, ще 200 тис. тонн буде спожито без реалізації, тобто на рівні невеликих господарств, а експорт становитиме навіть 70 тис. тонн, як і раніше, маємо надлишок яблук ринку на рівні 690 тис. тонн, і це саме те яблуко, яке могло б бути перероблене.
Якщо врахувати, що експерти проєкту «АПК-Інформ: овочі та фрукти» оцінюють потенціал збору яблук для переробки в особистих підсобних господарствах та насадженнях яблунь вздовж доріг у 400 тис. тонн, надлишок пропозиції промислового яблука на ринку України був просто величезним. Тобто це ті яблука, які зазвичай не враховує статистика. Отже, теоретично пропозиція промислового яблука на ринку України могла досягти 1 млн тонн.
Здавалося б – це просто логічно створювати виробництва для переробки яблука в концентрат. Тим більше деякі галузеві асоціації України активно звинувачували переробників концентрату у змові та монопольному становищі на ринку, а також заниженні реальних цін на промислове яблуко.
Звичайно аргументація, при цьому, відверто шкутильгала на обидві ноги, і не витримувала жодної критики, оскільки наголос робився на нібито високій собівартості виробництва промислового яблука, хоча в Україні практично немає спеціалізованих садів для вирощування промислового яблука – абсолютна більшість фермерів орієнтується на вирощування товарного десертного яблука. Промислове яблуко при цьому – це відходи виробництва, тобто яблука, які за своїми параметрами не відповідають вимогам свіжого ринку.
На мою думку, кооперація фермерів, які вирощують десертне яблуко, з метою переробки промислового яблука в концентрат є ідеальним рішенням для тих, хто хоче погіршити своє фінансове становище.
Головним завданням фермера, який вирощує яблуко для потреб свіжого ринку, є мінімізація відходів виробництва, тобто зниження відсотка нестандартного або промислового яблука та падалиці у врожаї. У провідних українських виробників цей відсоток коливається у межах 7-10% за весь сезон. Виробництво концентрату це великий системний бізнес. Навіть провідні українські компанії мають багато великих заводів не лише в Україні, а головною їхньою конкурентною перевагою є низька ціна. Інвестувати величезні кошти з довгим періодом окупності у підвищення вартості 10% своїх відходів, питома вага яких у виторгу не перевищує 1-2%, на мій погляд, є не найрозумнішою ідеєю.
Серед додаткових аргументів проти інвестицій фермерами у виробництво концентрату можна назвати такі:
– Світовий ринок концентрату має тенденцію до падіння, попри зростання населення планети. Відповідно, конкуренція на ньому зростає, а маржа падає. Інвестувати завжди краще в ринок, що зростає. До речі, темі обвалу світового ринку яблучного концентрату на нашому сайті присвячено окремий блог.
— Головною конкурентною перевагою переробників яблука до концентрату є можливість закуповувати сировину дешевше. Фермери ж створюють підприємство з метою продати яблуко дорожче, а отже, їхній концентрат буде неконкурентним за ціною. У 2018 році фермери говорили про собівартість виробництва промислового яблука на рівні 4-5 грн/кг, тоді як середня ціна на нього трохи перевищувала 1 грн/кг. Важко собі уявити, щоб фермери погодилися продавати своєму ж підприємству таке яблуко дешевше за собівартість.
— Щоб мати навіть теоретичну можливість конкурувати з лідерами ринку, необхідно створювати підприємства, які можна порівняти за потужностями, а значить інвестувати десятки мільйонів доларів у виробництво. Де взяти ці гроші садівникам, які вже вклали кошти у сади – це велике питання. А створювати дрібні підприємства, які будуть наперед неконкурентними, напевно, не дуже хороша ідея.
— Виробництво та експорт концентрату – це окремий бізнес, який не має нічого спільного із вирощуванням яблук. Управління цим бізнесом потребує зовсім інших навичок, персоналу тощо. Фермер, який не дуже успішний у вирощуванні та експорті свіжих яблук, і який змушений буде відвертати увагу і на зовсім інший бізнес, буде ще менш успішним і в тому, і в іншому.
— Цього сезону фермери, які вирощували яблуко для експорту, отримали за свою продукцію в середньому близько 15–17 грн/кг. Навіть за врожайності на рівні 50 тонн такого яблука з гектара (а в найкращих садах вона сягає 100 тонн), виручка від нього склала 750 тис. грн ($28 тис.). Припустимо, вони мали ще близько 10 тонн промислового яблука, за яке вони отримали ще 10 тис. грн ($370 доларів). Цілком нелогічно вкладати величезні кошти в те, що дає настільки мізерний виторг, щоб довести його, якщо бізнес буде успішний, з 1% до 2%! І тут використано досить низькі, як для сучасного промислового саду показники врожайності та надто високий відсоток відходів. У випадку ж, якщо виробник отримує 80 тонн з гектара товарного яблука з 5-7% нестандартного яблука, відсоток виручки від такого яблука буде значно нижчим за 1% у загальній виручці підприємства, тому боротися за підвищення цього відсотка навіть утричі зовсім непродуктивно з точки стратегії розвитку бізнесу. Навіть якщо просто викинути й використовувати ці пів відсотка виручки на компост, користі від неї може бути більше, ніж від переробки в концентрат.
— Навіть якщо фермер має старі сади, що дають понад 50% промислового яблука, їм набагато вигідніше їх викорчувати й посадити сучасний сад перспективних сортів для експорту, ніж вкладати кошти в переробку відходів і посилювати свої проблеми.
— Садівники, які вирощують яблуко для свіжого ринку, не контролюють навіть половини всієї сировини для виробництва концентрату, а ті, хто готовий об’єднуватися, контролюють його мізерний відсоток.А це означає, що їм доведеться закуповувати сировину з боку та конкурувати за неї з уже наявними заводами.
— Україна має унікальні можливості експорту унікальних свіжих яблук. Таке яблуко, яке можна вирощувати в умовах України, у Європі можуть виростити лише Італія та Франція. Секрет в унікальному поєднанні клімату, довжини світлового дня та ґрунтів. І це вже визнали покупці у всьому світі. Тому перетворювати це цінне яблуко на дешеву сировину вкрай нераціонально.
З огляду на ситуацію на ринку яблучного концентрату у світі та в Україні, спроби не найефективніших виробників десертного яблука створити власну переробку з високою ймовірністю призведуть до додаткових фінансових втрат для них. Це, своєю чергою, негативно позначиться на основному бізнесі, який дає левову частку виручки – вирощування якісного яблука для свіжого ринку.
При цьому я не вважаю кооперацію з метою переробки яблука загалом дуже поганою ідеєю. Є інші види переробки яблука, які дають значно більшу віддачу на вкладені кошти. Проте, кожному садівникові варто задуматися, чи досяг він успіху в основному бізнесі та чи має він можливість для того, щоб приділяти увагу другорядному, тим більше тому, що дає такий низький відсоток виручки.
Якщо ж садівники захочуть приділити увагу переробці нетоварної частини врожаю, їм варто задуматися, наприклад, про сушіння яблука. Найбільшим світовим експортером сушених яблук є Чилі. Чилійські переробники заробляють на експорті сушених яблук $32 млн на рік, а Україна практично не експортує таку продукцію, попри величезний надлишок сировини. Серед великих експортерів сушеного яблука є й інші великі країни-виробники свіжого яблука, такі як США, Італія та Австрія. А от Польща знаходиться лише на сьомому місці у світовому рейтингу експортерів сушеного яблука, хоча там значно більше за промислове яблуко, ніж в Україні.
Є й інші варіанти переробки яблука: виробництво пастили, мармеладів, соків прямого віджиму, алкогольних напоїв на базі яблучного соку (кальвадоси, сидри, вина плодоягідні) та інші. Однак усі ці варіанти бізнесу вимагають ретельного аналізу ринку, ретельного вивчення специфіки бізнесу та зовсім не знімають необхідності займатися маркетингом продукції, з чим у виробників свіжого яблука України дуже великі проблеми зараз. Тому очікувати, що наші фермери раптом почнуть краще продавати продукцію переробки немає особливих причин. Більш того, багато з цих сегментів бізнесу є навіть більш конкурентними, ніж ринок свіжого яблука, де більш-менш системна робота з продажу дозволяє легко вигравати конкуренцію.
В Україні існує така помилкова думка, що переробка яблука та інших фруктів та овочів є додаванням вартості. Ймовірно, це ментальність, яка автоматично перекочувала в плодоовочевий сегмент із зернового та олійного, де переробка є справді способом підвищення вартості продукції. У сегменті овочів, фруктів і ягід, додана вартість формується з точністю до навпаки – найдорожча продукція поставляється у свіжому вигляді, а на переробку, як правило, йдуть відходи. Тому вартість продуктів переробки, як правило, у рази нижча у розрахунку на кг свіжої продукції, ніж свіжої.
Тому найкращим способом кооперації для садівників, які вирощують яблука в Україні, стане створення експортної платформи та єдиного експортного бренду яблука, що дозволить виходити на ринок із масштабною пропозицією продукції, яка поставлятиметься клієнтам цілий рік. Це також дозволить сформувати нормальний експортний бюджет та найняти добрих фахівців з експорту яблука, а також інвестувати кошти у маркетинг, участь у виставках та торгових місіях. За консолідованої експортної позиції середня ціна експорту зросте відразу на порядок, що з лишком окупить усі витрати на утримання експортного кооперативу. Адже великі імпортери, які мають вихід на мережі супермаркетів в Азії, ЄС та на Близькому Сході, вважають за краще працювати з тими постачальниками, які можуть поставити не менше 100 контейнерів однорідного яблука за сезон, а це дуже складно навіть для великих садівників України.
Дуже важливим фактором також є можливість організації потужних пакувальних центрів, які швидко сортували б і упаковували яблуко.Для одного підприємства ставити таку лінію не дуже вигідно, а це одразу негативно впливає на якість продукції та її ціну, а також погіршує економічні показники. Якщо ж лінія працює безперервно весь сезон, витрати на сортування та упаковку одного кілограма виходять мізерними.
До речі, ФАО та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) у рамках проєкту просування українського експорту провели всю підготовчу роботу щодо створення експортної кооперативної платформи для садівників України. Участь у двох установчих зборах-семінарах взяло близько 25 провідних виробників яблука, які заявляли про готовність підтримати цю ініціативу. Однак, коли мова зайшла про перші практичні кроки щодо її реєстрації та початок роботи, взаємна недовіра перемогла, і кожен вважав за краще набивати шишки самостійно.
Цим зараз користуються численні посередники, які цього сезону забезпечили основну частину експорту. При цьому фермери регулярно скаржилися фахівцям EastFruit на те, що з ними часто посередники не розраховуються або розраховуються за поставлене яблуко не повною мірою. Багато нарікань на роботу посередників було і з боку імпортерів українського яблука – здебільшого вони нарікали на невиконання зобов’язань, недотримання термінів та обсягів постачання, а також постачання яблука не тієї якості, сорту та калібру, яке було законтрактовано. Посередники ж звинувачують несумлінних фермерів. Відповідно, багатьох із цих проблем можна було б легко уникнути у разі створення кооперативної експортної платформи. І ми переконані, що згодом її буде створено.
ФАО та ЄБРР проводять велику роботу щодо формування сприятливих умов для кооперації фермерів в Україні. Зокрема законопроєкт, розроблений проєктом підтримки кооперації в Україні спільно з галузевими асоціаціями, вже давно одноголосно схвалений аграрним комітетом парламенту України, проте, як і раніше, поки що, на жаль, не ухвалено. Щоправда, законопроєкт – це ще гарантія кооперації. Потрібен час, щоб садівники навчилися довіряти один одного та бачити у колегах партнерів з експорту, а не конкурентів, бо справжніми конкурентами українських садівників є постачальники яблука зі США, Італії, Франції та Португалії. Найменшою мірою конкурентами України є виробники яблук із Польщі, оскільки вони здебільшого торгують у дешевому сегменті, а українське яблуко може й має продаватися дорого. А на переробку, повторимося, хай і далі йдуть малоцінні відходи.
