У самому серці Венеції, між Campo San Barnaba і Campo Santa Margherita, біля підніжжя моста Ponte dei Pugni, плаває унікальна торгова крамничка – фруктовий човен, причалений біля берега каналу. Цей невеликий магазин, відкритий 1947 року, став справжнім історичним символом району Dorsoduro, подарувавши яскраві фарби й свіжість фруктів, овочів місцевим жителям і туристам. Поки вода качає цей човен, він продовжує жити своїм власним життям, стаючи частиною унікального вигляду Венеції, розповідає EastFruit.
Сім’я Тьоццо володіла цим фруктовим човном упродовж багатьох років, аж поки 2011 року не прийняла рішення завершити свою діяльність. Це викликало побоювання у місцевих жителів – страх, що частина їхньої історії та культури зникне назавжди. Однак завдяки зусиллям Діани та Фабіо Кареньято і їхнього друга Мауріціо, 2012 року традиційний фруктовий човен відродився, пропонуючи не лише свіжі фрукти та овочі з різних куточків Венето, а й локальні продукти з островів Лагуни, що додало йому нового унікального шарму.
“Улюблена венеціанцями “Барка”, як її називають місцеві жителі, вабить своїми ароматами, смаками, унікальною місцевою плодоовочевою продукцією та оригінальністю вигляду. Особливо популярний продукт у цю зимову пору року – це свіжі артишоки, а також фрукти та овочі з острова Сант’Ерасмо. Їх привозять теж на човнах. І, скажімо, артишоки чистять просто в човні, який їх і підвіз. Ця традиція триває вже кілька століть, нагадуючи про давні часи, коли човни доставляли свіжі продукти до Венеції. До слова, кажуть, що цими човнами керували переважно жінки.
Сьогодні, коли багато старих звичаїв і ремесел зникають, фруктовий човен стає символом традиції, що продовжує жити й тішити всіх, хто відвідує цей прекрасний куточок Венеції. Це не просто магазин, це частина історії та культури цього унікального міста, яка залишається живою та актуальною в наші дні”, – розповідає Катерина Звєрєва, директорка з розвитку Української плодоовочевої асоціації, керівниця сайту Міжнародної інформаційно-аналітичної платформи EastFruit.
Сільське господарство в Лагуні Венеції
Шанувальники венеціанського колориту можливо здивуються, дізнавшись, що місто – це не лише вузькі канали та величні площі, а й місце, де добре розвинене сільське господарство. Солонувата вода лагуни, здається, далека від ідеалу для вирощування сільськогосподарських культур, але історія Венеції свідчить про протилежне!
Уже в XIV столітті, коли населення Венеції почало зростати, місто потребувало більшої кількості продовольчих ресурсів. Щоб задовольнити цей зростаючий апетит, лагуна була пристосована під сільське господарство. Землеробство, рибні ферми, млини – все це втілилося в новому вигляді лагуни.
Сади біля Сан Джоббе в Каннарегіо 1511 року привертали увагу своєю різноманітністю. Тут вирощують яблука, груші, абрикоси, інжир, вишні, персики, гранати, айву, фісташки та багато інших фруктів. Також тут є унікальні виноградники. Трави, салати й овочі, включно з ароматним лавровим листям, розмарином і м’ятою, а також гарбузом, огірками, фенхелем, капустою та багатьом іншим вирощують і зараз тут.
Монастирські сади та острівні плантації завжди були невід’ємною частиною венеціанської культури. Багато островів, такі як Сант’Ерасмо, Сан-Секондо, Торчелло та інші, славилися своїми садами, пропонуючи широкий вибір продуктів, фруктів, овочів і трав.
Існувала навіть “Гільдія фруктових продавців” з XV століття. Це спільнота не тільки продавало свіжі фрукти та овочі, а й було активним учасником життя міста, відображаючи його торговельне життя і багату культурну спадщину.
Братство торговців фруктами було визнано й отримало місце в церкві Санта-Марія-Формоза 1423 року. Поділено на три підрозділи: ті, що продають свіжі та сушені фрукти, ті, що продають овочі, і ті, що продають цитрусові. Ось табличка 1508 року, що зберігається в музеї Коррера:
Венеція, Музей Коррера, Знак Гільдії торговців фруктами, 1508 р.
Проте у Венеції, особливо після періоду Covid-19, закрилося багато італійських крамничок, місця яких придбали іноземці, додавши в продовольче розмаїття локальної продукції багато іноземних продуктів. З огляду на те, що італійці дуже люблять свої традиції та намагаються підтримувати їх, то один із прикладів повернення до джерел – це проєкт La Maravegia, який стартував на острові Джудекка. Тут молоді підприємці знову почали вирощувати овочі та фрукти, повертаючи цьому місцю його сільськогосподарську спадщину. Цей проєкт, а також інші подібні ініціативи, спрямовані на відновлення зв’язку між містом і його природними ресурсами.
Ба більше, у районах Венеції починають з’являтися невеликі ринки. Асоціація “About” організовує один із таких ринків, пропонуючи жителям і туристам доступ до свіжих і якісних продуктів, вирощених неподалік.
Але повернення до джерел сільського господарства Венеції нагадує не тільки про відновлення зв’язку з природою, а й про багату культурну історію міста. Ербарія, зображена на картинах Габріеля Белли в музеї Кверіні Стампалія, слугувала не тільки місцем продажу трав, а й місцем, де шляхетні люди й патриції міста відновлювали свої сили після ночі, проведеної в задоволеннях і азарті. Вони приходили сюди вранці, щоб насолодитися венеціанськими фруктами й відновити енергію перед новими пригодами.
Музей Кверіні Стампалія: Габріель Белла, Ербарія в Ріальто у Венеції
Венеція, Музей Ка’Реццоніко: П’єтро Лонгі, продукт лагуни, 1759 р.
Відвідуючи Ка Реццоніко, можна побачити невеличку картину П’єтро Лонгі, написану на замовлення Джованні Грімані 1759 року, на якій зображені аристократи, що насолоджуються пікніком на якомусь венеціанському острові. Молоді веселі друзі насолоджуються салатом, вареними яйцями, сосисками, пляшкою вина і парою гарбузів. Шляхетні дами вдягають зручний одяг і, заправляючи салат, показують, що вдячність за таку їжу існувала століттями.
“Сільське господарство у Венеції не тільки забезпечує місто свіжими продуктами, а і є ключем до його багатої культурної спадщини. Повернення до цих джерел не тільки підкреслює важливість дбайливого ставлення до довкілля, а також нагадує про працю і творчість людей, які перетворили цей унікальний ландшафт на островах Лагуни на мальовничі сади та родючі поля. Вони довели, що навіть в умовах лагуни можна виростити врожай, здатний здивувати своєю різноманітністю та якістю. І довели, що навіть фруктова крамничка у Венеції – це не просто крамничка, а човен, своєрідний місцевий символ простоти і яскравості життя венеціанців!”, – зазначає Катерина Звєрєва.
