Під час виступу на Міжнародній конференції «Столовий виноград України 2022: досвід Молдови», співвласник та менеджер української компанії «Шаленi Долі» Тетяна Шмаглюченко висловила побоювання, що під тягарем нинішніх проблем українське столове виноградарство може трансформуватися у «нішеве, крафтове виробництво».
На жаль, 2022 року в пасив галузі додалося надто багато. У тому числі: “квест” із забезпеченням паливом для сільгосптехніки та іншими виробничими ресурсами для проведення обов’язкових агротехнологічних процедур; великі проблеми з наймом на трудомісткі ручні операції достатньої кількості робітників за умов мобілізації; скорочення місткості внутрішнього ринку через переміщення за кордон великої кількості платоспроможних споживачів, девальвацію гривні та ін.
При цьому не втратили актуальності та колишні проблеми. Зокрема, «сортове неподобство», про яке з посиланням на автора цього визначення раніше писав EastFruit, посадковий матеріал неідеальної якості, недостатнє поширення іригації у галузі столового виноградарства, складнощі з кооперацією виноградарів та формуванням великих односортових партій винограду гомогенної якості. З цієї причини основна частина рентабельності виноградного бізнесу України, за словами Тетяни Шмаглюченко, «виявляється десь між оптовим ринком та ритейлом». Хоча Україна виробляє чимало винограду (236 тис. тонн – 2019, 103 тис. тонн).тонн – у 2021), в українських супермаркетах представлено переважно імпортну продукцію.
Водночас поряд із викликами для українського виноградарства нинішня складна ситуація відкриває й можливості. Одна з них – вимушені передумови для імпортозаміщення. При цьому українські споживачі столового винограду все ж таки численні й різноманітні: наприклад, у північних областях він уже звичний до смаку винограду білих сортів, у південних – все ще приймає червоні сорти винограду з кісточками.
До речі, ця обставина, ймовірно, “залишає відкритим вікно можливостей” і для винограду сорту “Молдова”. Але лише для високоякісної продукції.
