Україна за 5-10 років може стати стабільним виробником часнику із загальним оборотом галузі не менше $100 млн на рік. У цьому переконаний Михайло Сорока, директор компанії “АГРОМОММ” (місто Дніпро), який взявся відроджувати галузь часникарства в Україні.
Про нюанси вирощування цієї культури та перспективи для українських виробників часнику він розповів в ексклюзивному інтерв’ю SEEDS.
– Ви наголошуєте, що вітчизняне часникарство потребує відродження. Невже в Україні цієї галузі сьогодні немає?
– На жаль, у повному розумінні цього терміна – “ні”, поясню чому. Провівши аналіз, я дійшов висновку, що галузь майже втратила основні ознаки, які дають їй змогу називатися “галуззю”. По-перше, майже не залишилося промислових виробників товарної продукції, які мали б більш-менш сучасні технології виробництва та зберігання і могли видавати на ринок хоча б сотні тонн якісної продукції.
Більшість таких підприємств було сконцентровано на півдні Донецької, Запорізької, Херсонської областей. Загальний виробничий потенціал становив понад 1500 га за площами вирощування і щонайменше 2 тис. тонн сучасної переробки та зберігання.
Цей регіональний кластер “закривав” значну частину місцевого ринку і мав значний експортний потенціал. Нині все це знищено війною. Підприємства в іншій частині країни переживають не найкращі часи. Нові – практично не створюються з певних причин.
По-друге, стан селекції та насіннєвої галузі. Чесно кажучи, тут завжди були проблеми, але раніше хоча б можна було знайти посадковий матеріал у потрібних обсягах і сертифікований. Поки що це майже непосильне завдання. Ви скажете: у нас у селекції не так усе погано, з’являються нові вітчизняні сорти, реєстр не маленький і так далі.
Читайте також: Україна може збільшити комерційне виробництво часнику
Усе це так. Але, якщо найфантастичніший за сортовими або органолептичними показниками сорт не захищений у правовому полі, не конкурентний на міжнародному ринку, його немає в полях на сотнях або тисячах гектарів і як кінцевий результат – на полицях супермаркету, то це не досягнення селекції, – це пам’ятник селекціонеру.
На що максимум може розраховувати цей сорт, то це стати “народним” на кшталт “Гуляйпільський” чи “Пологівський”, і вирощуватися на кожному городі та поштучно продаватися на бордюрі стихійних ринків біля метро.
Хоча я зовсім не проти, а навпаки “за” розвиток господарств, наприклад, сімейного типу, але ті, що є ефективними, або хоча б дотримуються певних технологій, працюючи в рамках патентного права.
По-третє, маючи величезний потенціал у цій царині, у нас відстежується повна неготовність стати частиною міжнародної продовольчої системи з її правилами, законами та можливостями. Рано чи пізно ми станемо членами великої сім’ї ЄС, і там буде тільки два варіанти: або ми конкуруємо з іспанцями за глобальний ринок Європи, або поляки завозять нам дешевий мексиканський часник по $1,5 за кг, не кажучи вже про “азійський продукт”, який у Піднебесній вирощують для країн третього світу.
Є ще четвертий, п’ятий, шостий стан цієї специфічної для України галузі, але цього разу не хочу в них заглиблюватися. Хочу зауважити лише одне: цей бізнес став привабливим як фінансово для виробників, так і стратегічно важливим для країни в контексті валютних надходжень ще 20 років тому.
– Що ж було 20 років тому?
– По-перше, в той період був розквіт вітчизняної селекції, заснований на простому доборі аборигенних клонів переважно південних областей країни. Хоча це було досить хаотичне й безсистемне явище, але вельми цікаве.
Тільки наше підприємство мало на богарі близько 70 га насіннєвих площ. Ми видавали на ринок до 120 тонн повітряної цибулини й до 300 тонн зубкового матеріалу найвищої якості. На той час “ми” – це група компаній “Best Garlic”. До неї входило насіннєве і кілька репродукційних господарств. Також я був бізнес-партнером селекціонера Івана Захаренка.
Нами було створено сорт озимого часнику “Любаша”, який і досі є найпоширенішим в Україні, і базовим ще щонайменше в 5 сусідніх країнах. До речі, свого часу білоруси та росіяни “вкрали” цей сорт, і зареєстрували його у своїх реєстрах відповідно “Поліський сувенір” та “Дубковський”. З огляду на сьогодення, цей факт якось зовсім не дивує. Також цей сорт був введений до реєстру ЄС і підтримувався близько 5 років.
Наша компанія налагодила експорт посадкового матеріалу об’ємом близько 100 т на рік, зокрема і в країни ЄС. Разом із нами почали розвиватися багато підприємств, проводилися міжнародні галузеві конгреси, конференції, фестивалі. Велася колосальна наукова та винахідницька праця.
Наша компанія налагодила експорт посадкового матеріалу обсягом близько 100 т на рік, зокрема і в країни ЄС. Разом із нами почали розвиватися багато підприємств, проводилися міжнародні галузеві конгреси, конференції, фестивалі. Велася колосальна наукова та винахідницька праця.
У той період тільки в Херсонській області площі промислового виробництва часнику сягали 800 га. “Золоті” були часи для розвитку індустрії. До речі, я й досі переконаний, що більшу частину успіху в цьому бізнесі (особливо для початківців) становить використання досягнень вітчизняної селекції.
– Як саме ви збираєтеся відроджувати часникарство в Україні, чи є вже якісь певні проєкти?
– Я зараз працюю над проєктом, який має дати новий масштабний поштовх розвитку цієї вельми перспективної галузі. Локація проєкту – Дніпропетровська область. Площа 20 га під вирощування однозубки. Виробничий план – до 200 тонн високоякісного насіннєвого матеріалу.
Я використовую власну технологію вирощування однозубкового матеріалу, який має найвищий потенціал за врожайністю, і є здоровим у розрізі фітопатології. Однозубка – це високоінтелектуальний продукт, який є важливим сегментом сучасної та конкурентної технології виробництва часнику, що дає змогу “заробляти” всім, починаючи від селекціонера до власника мережі супермаркету. Можливість точніше обчислити кожен етап виробництва – це основна перевага перед класичним зубковим матеріалом. На мій погляд, це дуже важливо.
Свого часу я проводив семінари у Франції та Німеччині фермерам, які займаються часником у своїх країнах. Так от, там узагалі не знають і не використовують поняття “кількість посадкових одиниць” – вони не знають, скільки в них рослин на гектарі.
Більшість виробників часнику у світі, м’яко кажучи, далекі від поняття “точне землеробство”, а це зараз світовий тренд у сучасному сільському господарстві. На моє глибоке переконання, це може стати однією з наших конкурентних переваг у майбутньому. Також, якщо далі говорити про підрахунки, то однозубка легко піддається антропометричному вимірюванню, що теж дуже важливо, наприклад, у прогнозуванні “стандартної” кількісної маси.
Взагалі це більш масштабна концепт-ідея, яку я планую втілити, окрім організації висококласного насіннєвого господарства. Вона полягає у створенні відповідного ланцюжка: нова селекція = першокласні репродукційні господарства = клуб товаровиробників = ритейл.
Якщо схематично, то, на мою думку, це має виглядати так:
Нова селекція – робота зі створення нових вітчизняних сортів або апгрейд старих, які не втратили високих органолептичних показників і конкурентної здатності. Тільки цей процес має відбуватися вже на іншому рівні, а саме з урахуванням нових можливостей. Перш за все, в одночасній реєстрації в максимальній кількості реєстрів, у тому числі міжнародних.
Паралельно досить “агресивно” популяризуючи “українське”, бо, приміром, за органолептикою, наш часник точно на світовому рівні й має посісти достойне місце, щонайменше, для ринку переробки.
Першокласні репродукційні господарства – робота зі створення насіннєвих господарств. Їх має бути кілька і створені вони будуть за гібридною нідерландсько-іспанською схемою.
Клуб виробників – створення кількох умовних кооперативів із жорсткими умовами потрапляння туди. Тут винятково іспанський досвід, коли існують дві великі Асоціації, де тільки для членів цієї спільноти доступні спеціальні ціни на якісний посадковий матеріал, і доступ до новітніх технологій на кшталт – розущільнення ґрунту.
Ритейл – тут все дуже просто. Для будь-якого ритейлу бог – це ціна. І тут більше нічого додати.
Україна досить швидко може стати стабільним виробником цього нішевого продукту із загальним обігом галузі щонайменше $100 млн на рік, щонайменше, до 2030-2035 років.
За моїми підрахунками, у галузі на постійній основі можна створити щонайменше 2 тис. нових робочих місць. Я вірю, що можна побудувати ланцюжок “де всі заробляють” і я знаю, як це зробити.
