Напрочуд високі ціни на овочі цього та минулого сезонів дають змогу українським аграріям подбати про найважливіше – побудувати овочесховище, без якого розвиток бізнесу просто неможливий.
До того ж окупиться таке сховище набагато швидше, ніж розраховують овочівники, розповів в інтерв’ю для SEEDS Андрій Марущак, комерційний директор компанії “Ван Дайк Технікс“.
– Чи роблять високі ціни на овочі будівництво професійних овочесховищ вигідним капіталовкладенням?
– Звичайно! По-перше, це необхідність. Це не якась примха чи додаткова опція. А в період високих цін на овочі, будівництво сховищ – це ще й дуже вигідне капіталовкладення.
Раніше вважалося, що період окупності сховища, наприклад, на 10 тис. тонн, за колишніх цін становить приблизно 4-5 років. Однак сьогодні таке ж сховище може окупитися навіть за рік.
Тобто, ті фермери, які побудували сховища два роки тому, і торік його запустили, заклали овочі й успішно їх продали, вони вже повернули свої капіталовкладення.
І це теж дуже важливий аргумент, тому що сховище дає змогу бачити якусь перспективу в постачанні овочів покупцям. Коли в тебе немає сховища, ти маєш віддавати врожай тут і зараз. Так, звісно, з такими високими цінами, як сьогодні, це не так і небезпечно.
Але маючи сховище, у тебе є можливість підписати довгострокові поставки й відвантажувати овочі тоді, коли це потрібно клієнту, за тією ціною, за якою ви домовилися.
Коли період спекулятивних цін мине, сховище залишиться і стане вашою великою перевагою, бо з вами захочуть мати справу і представники ритейлу, і оптові покупці. Вони знають, що можна гарантовано домовитися про певний обсяг продукції, і ви зможете його надати.
В іншому разі ваш урожай лежатиме, умовно, в якомусь сараї. І невідомо, коли ви його продасте – через місяць чи через три-чотири місяці. До того ж невідомо, якою тоді буде якість цих овочів.
Якщо у вас є повноцінне, високоефективне сховище, збудоване за нідерландськими технологіями, – воно забезпечить мінімальні втрати під час зберігання. Не виникатиме питань і щодо товарного вигляду овочів.
– Маючи сучасне сховище, чи можна налагодити експорт овочів?
– На експорт у нас, чесно кажучи, сьогодні овочів немає. Якщо говорити про овочі борщового набору. Але іноді, коли в Україні перевиробництво, наші фермери намагаються експортувати потроху овочі через Молдову, Румунію, Болгарію. Потихеньку намагаються це все продати.
Але це не можна назвати стабільним чи серйозним експортом. Системного експорту овочів борщового набору в Україні немає. Йдеться про стабільні та налагоджені поставки з року в рік, як це буває, наприклад, у тих же Нідерландах. Однак в Україні останні років 15 овочі дорожчі, ніж у Європі.
– А чому так? Овочі неправильно вирощують чи зберігають? У чому проблема?
– Особисто я вважаю, що проблема в тому, що в нас немає системності.
Розглянемо будь-якого нідерландського, угорського чи німецького фермера: він знає, що в нього контракт із ритейлом, наприклад, 5 тис. тонн цибулі та 2 тис. тонн картоплі. Він знає, що йому потрібно виростити ці овочі з мінімальною собівартістю для того, щоб забезпечити собі максимальний прибуток, тому що ціна вже відома заздалегідь. Тут йому без голландських технологій зберігання не обійтися.
У нас контрактне вирощування досі чомусь не прижилося. Найімовірніше, на це не наважується сам ритейл. Представники ритейлу досі намагаються “побігати” по фермерах, які вирощують, умовно, 10 гектарів овочів, і закупити все подешевше, за найнижчою ціною.
– Тобто проблема високих цін навіть не в агровиробниках, і не у фермерах?
– Вирощувати овочі в Україні – це сьогодні така гра, за умовами якої кожен фермер має не тільки виростити, а й сам знайти збут для своєї продукції.
В умовній Німеччині фермер знає, кому продасть 90% того, що він виростив. Він займається гарантованим контрактним вирощуванням під певні мережі: європейські, місцеві, локальних супермаркетів тощо. І тільки незначну частину, 10-20%, він може виростити для того, щоб продати на вільному ринку.
В Україні аграрії не впевнені в тому, що, виростивши 100 гектарів овочів, їх вдасться продати. Якщо ціна на якусь продукцію зростає, як цього року, то на наступний рік ці овочі саджатимуть усі, і не тільки великі, а й дуже багато дрібних господарств. Усі вони переповнять ринок продукцією, і ринок “ляже”.
Водночас контрактне вирощування могло б регулювати цей процес. Кожен ритейлер точно знає, скільки щороку він продає овочів і яких саме. Однак ритейл на сьогодні не готовий укладати довгострокові договори. І самі фермери ще не готові працювати довгостроково.
– У чому ж суть цієї проблеми?
– Усе просто: ритейл розраховує, що в період, коли на ринок надійдуть усі овочі, вони куплять дешевше, ніж можуть домовитися заздалегідь. Водночас кожен фермер розраховує, що він може продати дорожче, ніж вони можуть домовитися.
Показово те, що в переробників України така схема працює, хоча їх у нас небагато – можна порахувати на пальцях однієї руки. Зокрема, компанії “Чипси люкс” і “Клуб чипсів” працюють тільки за такою схемою. Наприкінці або на початку року вони узгоджують усі деталі та підписують із фермерами договори.
Однак тут з’являються свої нюанси: переробникам потрібні лише певні сорти. Фермери не можуть побігти до супермаркету і купити там потрібне насіння, а от ритейлу байдуже, яку картоплю чи цибулю продавати, тільки б вона в закупівлі дешева була.
– Як розірвати це замкнене коло? Як зробити вирощування овочів прибутковою справою?
– В Україні хаотичний бізнес вирощування овочів має перетворитися на системний.
Колись давно, коли та ж компанія “Чипси Люкс” заходила на ринок України, вона побудувала сховище, так само, як і компанія “Чумак”. Вони створили коло фермерів, яких навчили правильно вирощувати потрібні компаніям сорти, допомагали їм на початковому етапі. Як вирощувати, чому саме так вирощувати, які добрива використовувати, які системи захисту тощо.
Це все було узгоджено на перших етапах, і, в принципі, працює досі. Але тут є одна особливість – у нас мало переробки картоплі. Йдеться про обсяги менше одного мільйона тонн. Наявні кілька українських переробників перекривають невелику кількість, приблизно 10% від обсягів картоплі, яку вирощує Україна.
– Яка ж тоді в Україні ситуація з переробкою овочів?
– Переробка овочів є, але вона мінімальна і досить хаотична. Є, наприклад, сушіння овочів або заморожування, але там не йдеться про великі обсяги, навіть про тисячі тонн. Є переробка капусти та моркви в салати. Але і там можна говорити про буквально кілька тисяч тонн.
Переробка овочів в Україні відсутня. У нас немає дешевих грошей та інвесторів, які могли б і хотіли вкласти гроші в переробку.
Наприклад, у розвинених європейських країнах свіжий ринок овочів і картоплі становить лише 10-15%. Все інше – це переробка. І в принципі всім людям вистачає. В Україні все навпаки – у нас навіть ринок переробки не 10%.
Чому все так? Тому що це великі інвестиції. Якщо в нас є переробник, наприклад, візьмемо хоча б “Чипси Люкс”, – з ними в принципі вигідно працювати. Бо з року в рік вони дають своє насіння, підтримку, агрономічний супровід. І вони досить добре це все роблять
Звісно, вони не платять ціну, яка є на ринку, але іноді вона вища за ринкову. Але вони платять стабільну ціну і законтрактують стабільні обсяги. Вони гарантують, що заберуть той обсяг, який вони прописали й за договірною ціною. А вже з товарною картоплею ситуація інша – “як карта ляже”.
– Компанія “Ван Дайк Технікс” реалізувала в Україні чимало успішних проектів овочесховищ. Яка ситуація з обладнанням для переробки овочів?
– Так, ми намагаємося розвивати цей сегмент, але він потребує великих фінансових інвестицій. І що важливо – його не можна відокремлювати від сховищ.
Яка може бути переробка без сховищ? Навіть та сама картопля має 6-8 місяців десь лежати, і бажано, щоб не в сараї.
– Чи є сенс звернутися по допомогу до закордонних інвесторів?
– Обов’язково. І першими, хто прийде в Україну, будуть європейці, зокрема нідерландці. Така моя думка, тому що я дуже довго пропрацював саме з нідерландцями. Вони це починали в Польщі, і в них усе чудово працювало, і працює досі.
Україні потрібно тільки поліпшити умови інвестклімату, тобто прибрати всі перепони на шляху до роботи. В Україні й законодавство, і фіскалізація, і купа інших чинників ставлять “палиці в колеса”. Тому з нашою країною ніхто не хоче мати справу.
Згадаймо, наприклад, нашого найближчого сусіда – Польщу. Податки там вищі, також ПДВ вищий, але ведення бізнесу набагато простіше. У тебе не буде перевірок, тобі не блокуватимуть рахунки й податкові. Там такого просто немає. Якщо ти починаєш свій бізнес у Польщі, там є навіть дворічна заборона на будь-які перевірки взагалі.
Візьмемо інший приклад: “Тесла” побудувала свій завод у Німеччині. Чому в Німеччині? Там усе дорого! Але є сприятливий інвестклімат і підходи до інвестора. Коли інвестор хоче вкласти сотні мільйонів доларів, його намагаються “носити на руках” і йому дають різні пільги: зниження платежів за землю, виділяють електричні потужності. В Україні неможливо під’єднати навіть звичайну електроенергію.
Іншими словами, ми самі відлякуємо інвесторів від своєї країни! Чому великі компанії не приходять в Україну? Тому що кожен, хто купує десь ділянку, ризикує отримати через певний час постанову від, умовно, “печерського суду”: цю ділянку виділено незаконно і потрібно накласти арешт.
Ніхто не готовий так ризикувати. А такі прецеденти були. Поки в Україні не буде інвестор і бізнесмен у пріоритеті, ми не зможемо розвиватися.
А бізнес в Україні має розвиватися, особливо агросектор, а в агросекторі – переробка. Набагато вигідніше продавати, умовно, якісь сушені чи заморожені овочі, ніж продавати нікому не потрібну сировину, хоча б ту саму картоплю, яка в Європі ще дешевше коштує, і нікому там у сирому вигляді не потрібна.
Але якщо ми переробимо цю саму картоплю на крохмаль, як це роблять кілька підприємств в Україні, чи переробимо на чипси, чи картоплю фрі, чи картопляне сухе пюре, – то це будуть уже зовсім інші гроші.
Поки що, в період, коли в нас високі прибутки на овочах, потрібно на це зважати та будувати сховища. У період високих цін це не настільки суттєво позначається на фінансах компанії.
До такого рішення приходить кожен агровиробник, який певний час вирощує овочі. Про це мені не раз розповідали клієнти та друзі. Після 5-15 років в овочевому бізнесі будівництво сховища стає вже не примхою, а необхідністю.
Це необхідність для того, щоб ви могли працювати в цивілізованих умовах із гарантованим прибутком і мати гарантовану якість.
Однак варто зважати й на якість технологій. Нідерландська технологія будівництва овочесховищ – це поєднання багатьох чинників: мінімальне енергоспоживання, максимальне підтримання якості продукції й, відповідно, мінімальні втрати. Бо одна справа – мінімальні втрати, але погіршення якості, друга – це просто погіршення якості, а третя – це підвищене енергоспоживання.
Іноді я відвідую сховища, які будувалися за скопійованою у нідерландців технологією. Різниця у вартості обладнання не набагато нижча, виконання набагато гірше, енергоефективність взагалі ніяка. Електроенергії таке невдало скопійоване обладнання використовує втричі більше!
Нідерландці – люди грошей, вони все порахували ще 30 років тому. Ми продаємо їхні вентилятори, бо вони супер енергоефективні. Так, вони дорогі, але після підвищення ціни на електроенергію, яке незабаром на нас чекає, усі фермери зрозуміють їхню перевагу, бо різниця у вартості “відіб’ється” за один сезон.
Тож, обираючи обладнання для овочесховищ, слід враховувати чималу кількість нюансів. Особливо енергоефективність – під час війни та загрози нових блекаутів це дуже важливо для аграріїв України.
