Це блог є текстовою версією мого виступу на Десятій міжнародній конференції «Яблучний бізнес України 2020», яка була проведена компанією «АПК-Інформ: овочі та фрукти» у Харкові 23 жовтня 2020 року. Я взяв участь у конференції віртуально. Відеозапис мого виступу доступний тут.
За моїми оцінками, за сезони 2019/20 та 2020/21 яблучний бізнес Україна отримає на 5 млрд грн більше прибутку, ніж у сезоні 2018/19 років. І це попри різке зниження обсягів виробництва.
Я вважаю, що ці 5 млрд та два роки фори – це був своєрідний подарунок долі. Чи скористалися ним наші садівники? Це вже питання відкрите. Звичайно, я знаю і тих, хто не отримав додаткових грошей, бо втратив майже весь урожай внаслідок градобою чи заморозків. Але тут той випадок, коли щастить більш підготовленим. У будь-якому випадку для більшості садівників ці сезони були не такими вже поганими – краще менше яблука за вищою ціною, ніж навпаки.
Перш ніж я перейду до можливих варіантів розвитку подій на ринку, я хотів би, щоб ми подивилися на події яблучного бізнесу зі стратегічної точки зору. Отже, ось низка факторів, які ми повинні брати до уваги:
- Погода, точніше негода, все більше впливає на ринок – заморозки, град, посуха – ці фактори призводять до все більших втрат врожаю. Виграє лише той, хто інвестує у технології захисту від зовнішніх умов. Сітка зараз – це вже не забаганка, а стандарт, як 15 років тому стандартом стало краплинне зрошення. Інвестиція на захист від заморозків теж точно окупається в умовах України. Висловлю навіть крамольну думку – не за горами часи, коли яблуко вирощуватиметься у повністю закритому ґрунті. Я вже цього року бачив проєкти яблучних садів, повністю прихованих міцною плівкою, яка вирішує безліч проблем.
- Ягоди та екзотика відвойовують частку ринку у яблука у країнах, де його традиційно багато споживали. Тому світова торгівля яблуком не росте, хоча яблуко активно садять у багатьох країнах світу. Так, коронавірус тимчасово підняв споживання яблука в Європі та США, але чи надовго?! Адже і споживання ягід теж зросло, причому часто навіть суттєвіше, ніж споживання яблука.
- Селекція та сучасні технології дозволяють вирощувати яблуко у країнах, де раніше це здавалося неможливим – це теж погано для світової торгівлі. Адже країни імпортери стають іноді експортерами або ж знижують обсяги закупівель.
- Промислове яблуко нікому особливо не потрібне. Точніше воно потрібне, але за дуже низькою ціною. Навіть у дефіцитні роки ціни на нього залишаються низькими. Тому потрібно знижувати відсоток промислового яблука в урожаях (див. пункт 1 – сітка, захист від заморозків, крапельне зрошення, ідеальне обрізання та захист – це дуже важливо).
- Преміум – це новий стандарт. Але преміум якість потрібна за стандартною, а не преміальною ціною. Так, умовні «айдареди» в небагатих країнах й надалі матимуть збут, особливо в неврожайні роки, але ринок такого яблука звужується і звужуватиметься. А ось клубні сорти підбирають усю маржу – це і є новий “преміум” стандарт яблука. За доступ до їхнього офіційного виробництва Україні потрібно реально боротися.
Тепер повернімось на пару років тому – історія має звичку повторюватися. Нагадаю, що сезон 2018/19 років виявився для багатьох садівників трагічним.
Яблучний бізнес України у сезоні 2018/19 року пережив справжній шок. Якісне десертне яблуко, якщо в тебе немає власного сховища, купували не дорожче за 3,5-4,0 грн/кг (12-14 центів США за кг). Тобто ця ціна була навіть нижчою, ніж ціни на промислове яблуко, тобто. падалицю, сезоном раніше!
До речі, промислове яблуко, тоді можна було продати лише дешевше за гривню за кг (3-4 центи США), і навіть для цього доводилося стояти цілодобово в черзі на переробні підприємства. В результаті, багато хто просто не прибирав яблуко або ж удобрював їм поля.
Багато садівників раптом згадали, що можна ще спробувати продати яблуко на експорт, і почали активно шукати контакти покупців в інших країнах або посередників на місці, не особливо замислюючись про те, що експорт – це додаткові ризики та додаткові інвестиції. Звичайно ж, на цьому ґрунті з’явилося дуже багато «експортерів», які нерідко обіцяли «золоті гори», брали яблуко під реалізацію, і, зрештою, пред’являли постачальнику інформацію про псування продукції й не платили за неї, або ж просто зникали.
Псування яблука і справді була істотною. Продати яблуко до сусідньої області або везти його 12 годин до рф і продати яблуко до Сінгапуру з транзитом у 40 днів – це все-таки різні речі. І вимагає це іншого рівня розуміння технологій вирощування, зберігання, доопрацювання та логістики.
І все ж таки Україна в тому сезоні експортувала рекордний обсяг яблука, її почали помічати й звертати увагу як на потенційного конкурента, хоч і проблем із поставками було дуже багато. Вдалий збіг, що у нас (ФАО та ЄБРР) у цей час був проєкт просування експорту, що дозволило нам провести низку дуже ефективних торгових місій та заявити про наше яблуко у Сінгапурі, Малайзії, Індонезії, а також інших країнах Азії та Близького Сходу. Цей досвід був дуже цінним, але не всі змогли використовувати його з користю для себе або зробити з нього висновки.
І ось уже наступного сезону в Європі та в Україні різко знизився врожай яблука, а ціни на нього різко зросли.Тому зараз, коли я запропонував скористатися безкоштовно можливостями просування експорту яблука на платформі EastFruit, ми виявили майже нульовий інтерес, за винятком парочки компаній, які спочатку серйозно ставилися до експорту яблука.
Як можна було використовувати додаткові кошти, отримані у сезоні 2019/20 та які будуть отримані цього сезону?
— Можна було замінити умовні «айдареди» в садах більш перспективними сортами;
— Можна було замінити «напівкарликові» сади, що дають 40-50% шлюбу (або як шлюб у нас чемно називають «промислове яблуко») на інтенсивні сади, що дають 90% товарної продукції;
— Можна було поставити захист від заморозків та градобійну сітку, і заразом розв’язати проблему опіків;
— можна було розв’язати проблему зберігання та доопрацювання;
— До речі, це все не має жодного сенсу, якщо не інвестувати у навчання персоналу;
— Ну, а можна було ці гроші власникові витратити на себе.
Я, звичайно, не можу говорити за весь яблучний бізнес, але, за моїми суб’єктивними оцінками, найчастіше наші садівники, які взагалі щось намагалися робити в ці роки, «вкладалися» в заміну сортів, закупівлю сортувальних ліній та інвестиції в зберігання. Значно рідше інвестували у найважливіше – у підготовку персоналу.
Але найчастіше виробники просто раділи високим цінам. Багато хто вирішив, що сезон 2018/19 був аномальним, а отже, швидше за все, якщо й повториться знову, то нескоро, та й пережити його, як показує практика, у принципі можна. Може взагалі пронесе.
Однак, на мій погляд, ймовірність того, що наступний сезон буде дуже схожим на сезон 2018/19 років, досить висока. Поясню чому:
- І в Молдові та в Україні у Сербії площі продовжували розширюватися;
- У кожній із цих країн зростав рівень інтенсифікації садівництва, що підвищувало потенціал урожайності яблуневих садів;
- У Молдові дозволили використати підземну воду для зрошення – отже, потенціал урожайності підвищиться;
- У кожній із цих країн високий відсоток молодих садів, які вступають у плодоношення;
- Отже, якщо не буде чергових катаклізмів у природи, ми можемо отримати по Україні, Сербії та Молдові плюс 250-350 тис. тонн товарного яблука до найгіршого сезону! Що робити з ним?
- До речі, Сербія для споживачів набагато цікавіша, ніж Україна, оскільки вона може запропонувати більші обсяги яблука і має гарну якість. Сербія вже тіснить Україну в Азії, Великій Британії та на Близькому Сході.
- Центральна Азія самозабезпечена яблуком, хоча раніше була великим ринком збуту.
- Реекспорт яблука у рф через охоплену революцією білорусь, а також внаслідок коронавірусних обмежень пересування та серйознішого прикордонного контролю практично припинився.
- Іран продовжує нарощувати виробництво та експорт і вже активно наповнює ринок рф і повністю домінує у нижньому ціновому сегменті Близького Сходу.
- Туреччина стає найбільшим гравцем ринку, а вона вже має чудові торгові зв’язки з інших видів фруктів та активно продає яблуко навіть у країни Південно-Східної Азії. До речі, Туреччина та Іран, найімовірніше, дадуть плюс 300-350 тис. тонн урожаю до рівня 2018 року наступного року. Куди подіти все це яблуко?!!
- ЄС, можливо, отримає повторення врожаю 2018 року, оскільки тут також відбувається зростання у «нових» членах ЄС. Наприклад, багато хто у нас не знає, але хорватське яблуко давно і добре експортується до країн Близького Сходу і виробництво там теж зростає. Розширюється і Румунія, яка довго була зручним ринком збуту яблука для Польщі й поступово туди знаходить шлях і Україна, зокрема, після нашої торішньої торгової місії в цю країну.
- Виростає виробництво яблука навіть у таких несподіваних країнах, як Єгипет чи Індія.
Висновок – на перший план виходить можливість постачати яблуко регулярно, у великих обсягах та преміальній якості. Тому, на жаль, альтернативи кооперації немає, оскільки навіть найбільший з українських експортерів є порівняно невеликим для великих імпортерів.
Крім того, настав час вже починати лобіювати відкриття нових ринків. В’єтнам, наприклад, ЄС отримав зону вільної торгівлі, а ми навіть не розпочинали переговори про це. Єгипет дуже цікавий, але ми не вели особливих переговорів щодо відкриття цього ринку для нас, а Польща там рятується.
Без донорів галузь неспроможна організувати адекватних торгових місій – «поодинокі постріли» поза рахунок – потрібна системна робота, хороша медійна підтримка, треба, щоб нас помітили, й у сенсі.
Тож учасникам галузі давно час перерости дитячі хвороби й почати об’єднувати зусилля. Але не варто об’єднуватись навколо популістських ідей, на кшталт смішних протестів проти низьких ринкових цін та вимоги держави втрутитися, чи проєктів створення спільної переробки відходів яблука, які призведуть лише до зростання втрат, потрібно об’єднуватись навколо обміну знаннями та досвідом, щоб підвищити якість продукції, відпрацювати логістику, потрібно об’єднуватись навколо спільних інвестицій у маркетинг та просування, а також навколо експортної кооперації свіжого яблука преміальної якості.
