Аналітики EastFruit неодноразово звертали увагу на те, що дефіцит водних ресурсів може вже найближчим часом стати головною перепоною на шляху розвитку такої успішної для країн Центральної Азії галузі, як садівництво та овочівництво. Тому вже зараз ми рекомендуємо замислитися над масовим переведенням цих галузей на підґрунтове крапельне зрошення (відео про цю технологію див. тут, а детальну презентацію технології за цим посиланням).
Однак проблема дефіциту водних ресурсів набагато ширша і стосується не тільки бізнесу і сільського господарства, а й банального доступу населення до головного ресурсу для життя – води. У зв’язку з цим серйозне занепокоєння серед наших колег викликав матеріал ASIA-Plus, про будівництво зрошувального каналу в Афганістані, який може істотно знизити й без того дефіцитний водотік Узбекистану і Туркменістану.
Зрошувальний канал, що будується в Афганістані, спрямований на перетворення сільськогосподарського ландшафту, забезпечуючи водою мільйони громадян, які страждають від регулярних посух. Після завершення будівництва канал Куштепа простягнеться на 285 кілометрів і допоможе зрошувати посушливі північні провінції країни.
Однак сусідні Узбекистан і Туркменістан надзвичайно стурбовані впливом на їхню систему водопостачання. Канал спрямовуватиме ресурси з річки Амудар’я і скоротить постачання для двох країн, які використовували воду з цього джерела ще з радянських часів. Узбекистан і Туркменістан можуть втратити до 15% поточного водотоку після завершення водного шляху у 2028 році.
Фото: Kun.uz
У квітні, під час візиту до Кабула, узбецька делегація висловила занепокоєння з приводу плану спрямувати воду в північні регіони Афганістану. Представники “Талібану” відповіли, що Кабул має таке ж право на доступ до води, як і його сусіди, і що у трьох країн немає офіційних угод про її використання.
Проєкт, оцінений у $684 млн, розробляли впродовж кількох років до захоплення влади талібами, водночас підготовчі дослідження та вивчення можливості розпочалися за часів колишнього уряду Афганістану з підтримкою Агентства США з міжнародного розвитку USAID.
“Це проєкт розвитку для Афганістану, який мав бути реалізований багато років тому. Зрозуміло, що країни Центральної Азії постраждають від цього, але Афганістан має право використовувати воду річки Амудар’я для свого розвитку”, – сказав Наджибуллах Садід, експерт із води та довкілля з Університету Штутгарта в Німеччині, зауваживши, що послідовні війни завадили проєкту.
Підтверджуючи, що держави мають право використовувати транснаціональні річки, Некруз Кадиров, професор міжнародного права Національного університету Таджикистану, зауважив, що це стосується як верхів’їв, так і пониззя.
“Питання розподілу води транскордонних річок регулюється на основі міждержавних угод, – сказав він. – Наприклад, Таджикистан не може порушити права Узбекистану в цьому питанні. Ба більше, Афганістан не може ігнорувати права країн пониззя течії. Якщо Афганістан або Таджикистан беруть до уваги тільки власні інтереси, то що буде з інтересами Узбекистану і Казахстану?”
Коли “Талібан” прийшов до влади в серпні 2021 року, вони продовжили розпочату попереднім урядом роботу; на той час було побудовано сім кілометрів каналу. Будівництво прискорилося при новому уряді, і супутникові зображення показують, що приблизно 100 кілометрів каналу було побудовано між березнем 2022 року і травнем 2023 року.
Спрага Афганістану
Вода – критично важливий ресурс для Афганістану, оскільки країна стикається з безпрецедентною гуманітарною кризою: згідно з даними структури ООН з продовольства і сільського господарства (ФАО), майже 17 мільйонів осіб, або 40% населення, стикаються з серйозною нестачею продовольства. При тому, що 80% населення залежать від сільського господарства для прожитку, вплив зміни клімату серйозно впливає на періоди зростання врожаїв і врожайність, посилюючи небезпеку продовольчого дефіциту.
Серед пустельних територій Афганістану лежать недоторканими величезні запаси водних ресурсів. Понад 80% вод країни беруть початок у горах Гіндукуш, які забезпечують безперервну течію великих річок протягом усього року, оскільки сніг тане влітку.
Проте, незадовільна інфраструктура водопостачання являє собою величезні проблеми в забезпеченні безперервного доступу до води. Історія конфліктів і окупації в Афганістані перешкоджала розвитку великих гідравлічних структур і каналів.
Якість будівництва – ключова заклопотаність. Супутникові зображення вказують на те, що методи будівництва є елементарними, без будь-якого реального зміцнення або облицювання для дна і берегів каналу.
Це створює ризик значних втрат води через просочування в сухий піщаний ґрунт, що поглибить і без того нагальні проблеми засолення і заболочування зрошуваних земель. Дійсно, за словами Садіда, недавні події вказують на ерозію деяких частин відвідної дамби каналу.
Політика водних ресурсів
Річка Амудар’я забезпечує 80% усіх доступних водних ресурсів у регіоні. За деякими оцінками протягом п’яти або шести років, після завершення і початку роботи каналу, середній об’єм води, що тече вздовж річки до Туркменістану та Узбекистану, впаде до 50% від загальної її пропускної спроможності. Інші, як Садід, оцінюють це приблизно в 15%.
В Узбекистані це означало б брак важливих водних ресурсів для зрошення його бавовняних полів, основної сільськогосподарської культури, що становить близько 17% валового внутрішнього продукту (ВВП). Загалом сільське господарство відіграє центральну роль у засобах до існування майже 40% населення.
Згідно з Комітетом статистики Узбекистану, річне споживання води в країні становить у середньому 51 млрд кубічних метрів, причому сільське господарство бере участь у цьому на 90%, в основному для зрошення бавовняних полів. Вирощування бавовни вже призвело до найбільшої екологічної катастрофи в регіоні – висихання Аральського моря.
Не менш гостро проблема стоїть і в Туркменістані, де Амудар’я впадає в Каракумський канал, забезпечуючи зрошення і судноплавство протягом 1300 км і підтримуючи близько 1,25 млн гектарів зрошуваних земель. Сільське господарство споживає 91% усіх водних ресурсів країни.
Зміни рівня річки вже викликають проблеми. Наприклад, у червні 2023 року фермери в північно-східній частині Туркменістану, в провінції Лебап, зазнавали труднощів зі зрошенням своїх бавовняних полів через недостатню кількість води в цьому районі. Це є проблемою для уряду, який обіцяє фермерам зрошувальну воду, добрива, насіння і сільськогосподарську техніку в обмін на поставку певної кількості врожаю за попередньо встановленими цінами.
З посиленням дефіциту води внаслідок зміни клімату, будь-які скорочення в поставках можуть завдати шкоди як сільському господарству, так і продовольчій безпеці обох країн.
Потреба в міжнародних угодах про воду
Відсутність стійких юридичних механізмів, що регулюють процеси водокористування в регіоні, які впливають на водозабір і управління річкою, ускладнює ситуацію.
Афганістан не є учасником Конвенції з охорони та використання транскордонних вод 1992 р., що слугує наріжним каменем управління транскордонними річками та озерами. Він також не є частиною Алматинської угоди 1992 року, що регулює використання річок, а більш рання угода 1946 року з СРСР більше не діє.
Безумовно, є місце для переговорів, оскільки Афганістан залежить від своїх сусідів щодо інших життєво важливих ресурсів. Наприклад, Узбекистан забезпечує Афганістан електроенергією, а Туркменістан – газом.
Однак зміна клімату, найімовірніше, створить додатковий тиск, і уряди мають подивитись за горизонти міжнародних угод та ухвалити стійкі методи сільського господарства, такі як диверсифікація культур та стійкі методи зрошення, як-от системи краплинного зрошення та повторне використання зібраної та стічної води.
Садід зазначив, що через швидке танення льодовиків на Памірі обсяг води в річці Амудар’я збільшиться до 2050 року. Однак це означає, що потім він почне зменшуватися, посилюючи суперечки про воду.
Удосконалення систем зрошення в ширшому регіоні має ключове значення.
“Наприклад, Узбекистан та інші країни регіону повинні працювати над вдосконаленням технологій зрошення та їх поліпшенням, – продовжив Садід. – Якщо ми не модернізуємо систему зрошення, безсумнівно, в регіоні виникнуть більше конфліктів і суперечок через воду”.
