Наслідки російської агресії загнали у глухий кут багатьох українських фермерів, через знищення та мінування ферм і ланів, обстріли та контамінацію ґрунтів. Один зі значних ризиків 2022- 2023 років – блекаути. Однак вихід знаходиться завжди, це на власному прикладі довела Тетяна Шмаглюченко, українська фермерка, директорка компанії «ВІН‘С» в Одеській області України. Господарство «ВІН‘С» (ТМ Шалені Доли) спеціалізується на виробництві столового винограду.
10 га виноградника біля моря – це великий асортимент сортів столового винограду: з білими, рожевими, синіми ягодами різного калібру, але преміум-якості.
Електроенергію виноградне господарство отримує винятково від сонячних панелей.
Чому в українському винограднику з’явились сонячні панелі й наскільки вигідно їх встановлювати, Тетяна Шмаглюченко розповіла в інтерв’ю EastFruit.
– Як давно у вашому господарстві з’явилися сонячні панелі?
– Давненько. До 2023 року їх було 3 кВт, зараз ми додали ще 4,5. Площа однієї конструкції приблизно 20 кв.м, іншої – 15. Вони розміщені так, щоб не заважати одна одній. Панелі ми розмістили у різних експозиціях, щоб і зранку і ввечері ми могли працювати максимально.
Загалом сонячні панелі розраховані на максимальну потужність до 7-7,5 кВт на годину. Однак такої у нас ще ніколи не було. Поки що більше 4-х ми не отримували. Все залежить від розташування сонця.
Панелі придбали нові. Адже ефективність вживаних панелей падає дуже сильно та ви не отримаєте те, що вам потрібно.
– На що переважно використовується сонячна енергія? І чому довелось збільшити кількість панелей?
– Наше господарство не підключене до електромережі – це основна причина, чому ми в це пішли. Тепер у нас повністю автономна система. Основне використання – це насос свердловини. Наша свердловина досить глибока, майже 150 метрів.
Однак, навіть однофазний насос споживає постійно 2,5-3 кВт. Раніше ми налаштували реле часу в залежності від накопичення енергії й він у нас включався двічі на годину (по 15-20 хв, щоб накопичити якоїсь води. Додатково ми вмикали ще й дизель-генератор, завдяки якому раніше нам більш-менш вистачало енергії на той час, коли працювала свердловина.
Однак минулого року ситуація з дизелем була складною – не було дизеля навіть на те, щоб провести обприскування, чи ґрунтові роботи. Тому ми вирішили збільшити потужність по сонячним панелям. Змінили інвектор. До цього у нас був інвектор з можливістю підключення не більше 3 кВт і лише в одній експозиції. Зараз ми придбали інший, де можна під’єднати навіть дві групи панелей. Ми їх розмістили одну – на південний-схід, іншу – на південний-захід, щоб збільшити час роботи свердловини.
Наразі у нас сонячний день збільшується, свердловина може працювати з ранку до вечора. Враховуючи наше споживання, нам цього вистачає.
Чому не зробили цього раніше? Причин декілька: по-перше, на той час це було досить дороге обладнання. У нас не вистачало певної суми грошей. Якраз до блекаутів ми встигли придбати все обладнання. Задоволені, сподіваюсь, що надалі буде все так само гарно працювати.
– Скільки було інвестовано у цей проєкт?
– Зараз нам підбирали панелі під наші потреби, зважаючи на те, що у нас вже було. Але новий інвектор + 4,5 кВт коштували приблизно 3,5 тис. доларів. Ми встигли до підняття цін. Зараз це коштує дорожче.
Однак саму конструкцію ми збирали самостійно, з того, що у нас було на місці. Ми не будували ніякі красиві металеві конструкції, як воно має бути. Довелось використовувати навіть дерева.
– Скільки років потрібно, щоб ваш проєкт міг окупитися?
– У кожного господарства своя історія, і свої підрахунки. Якщо рахувати вартість грошей, то на що це переводити? На недоотриманий врожай? Чи, можливо, висохлі кущі? У нас особлива ситуація – маємо дуже посушливий регіон. З 4-х минулих років, три – була сильна посуха.
Минулого року в регіоні випало лишень 130 мм опадів і жодного продуктивного дощу. Тому у нас головне питання – підтримка насаджень.
Крім того, у нас немає підключення до мережі. Ми подавались на підключення до ДТЕКу (найбільший приватний інвестор енергетичної галузі України), отримали проєкт зовсім нереальний, зважаючи на ті потужності, які ми запросили,- 16 кВт. Це була сума більша за мільйон гривень. Без трансформаторів та інших комплектуючих… Це завелика для нас вартість, тому ми пішли у напрямку до сонячних панелей.
Так, ми розуміємо, що в акумуляторів є певний термін життя. У нас були різні акумулятори, зараз у нас звичайні, автомобільні. Ми розуміємо, що вони не працюватимуть ефективно і довго, але зважаючи на поточну ситуацію і доступність – свої три роки вони у нас відпрацюють.
– Чи вважаєте ви, що такі проєкти інвестиційно вигідні?
– Все залежить від умов підключення. Я не певна, що це вигідно кожному господарству. Слід зважати на вартість одного кВт для підприємства. Звичайні тарифи для населення значно нижчі, ніж тарифи для підприємств. Тому, можливо, комусь це і вигідно. З такої точки зору ми не прораховували.
Водночас у Молдові є господарства, які почали підключати сонячні панелі, бо для них електроенергія дуже дорога. Це дозволило їм вирівняти ситуацію з енергопостачанням через блекаути в Україні. Частину електроенергії вони отримують з України, як імпорт.
В Україні все залежить від конкретної ситуації в конкретному господарстві. Якщо є потреба, не дуже великі потужності і є певний ресурс фінансовий, за ймовірності блекаутів, – я вважаю, що це вигідно. Однак, зважаючи на те, що кредитне фінансування сьогодні дуже дороге, то ця вигода вже сумнівна.
Можливо це реально в межах програми «5,7,9%», – але потрібно дуже уважно рахувати. Сьогодні дуже турбулентний час, коли важко щось планувати на довгостроковий період. Якщо це питання виживання господарства – то звичайно сонячні панелі – це вигідно! Якщо це питання «заробити на зеленому тарифі» – ні. Поки не час.
– Чи реально в Україні отримати під такі проєкти фінансування від держави або фондів?
– Є певне фінансування, я не дуже цим цікавилась. Ми почали все це робити та купували обладнання ще до нового року. Потім була така погода, що ми просто не могли заїхати на виноградник зібрати конструкції.
– Що потрібно врахувати, перш ніж реалізовувати такі проєкти?
– Можу розповісти на нашому прикладі. Є дуже велика різниця електроспоживання при запуску і коли насос працює вже у звичайному режимі. Є певна автоматика, яка дозволяє зробити повільний запуск – зменшити піки навантаження. Потрібно дуже уважно рахувати й краще до цієї справи залучати фахівців. Зараз вже є люди, які вміють це робити. Ми з самого початку працювали з однією київською компанією. Вони нас супроводжували. Допомагали зі схемами підключення підбором обладнання під наші потреби.
– Чи вистачає електроенергії, яку генерують ваші панелі для обслуговування підприємства, чи залишається щось для інших потреб?
– Вистачає на якийсь маленький побутовий холодильничок, кілька прожекторів, розетки. Якщо треба включити, скажімо, зварювальний апарат, коли не працює насос, ми цілком можемо це зробити. В цілому, це дуже допомагає – нема потреби включати для цього генератор. Особливо зважаючи на ціни на паливо сьогодні.
Застосування сонячної та вітрової енергетики у сільському господарстві України перспективно. Мені відомо про господарство під Києвом, яке вирощує фундук. У них також немає доступу до мережі. Минулого року вони пішли у напрямку сонячних панелей, якраз через проблеми з дизелем. Це господарство також нарощувало площі панелей поступово.
– Свого часу крім сонячних панелей у вас був ще й вітрогенератор, чому ви відмовились від його використання?
– Ми починали з вітрогенератора українського виробництва. Але він пропрацював у нас недовго – почалися певні проблеми з контролером заряду. Через неправильну роботу автоматики були негаразди з акумуляторами, – ми були змушені його відключити.
У нас така місцевість, де вітрогенератори дуже б допомагали. Спочатку ми й брали його в режимі резервного: якщо не буде сонця, то, швидше за все, буде вітер. Ми знаходимося на березі моря – у нас завжди дує вітер.
Можливо ми ще повернемось до використання вітрогенератора, але потрібно ретельно вивчити це питання. Особливо з дозвільною документацією. Поряд з нами багато птахів, – неподалік заповідник. Сонячні панелі більш прогнозовані й безпечніші.
– Як війна вплинула на стан та плани підприємства?
– Ситуація непроста. Минулого року у нас була дуже довга обрізка винограду. Навіть працівники не могли до нас дістатися – не працював транспорт. Не всю хімію могли купити, ситуація з дизелем була складною.
У нас минулого року майже не було зрошення. Ми не змогли закрити тими сонячними панелями, які у нас були, всі потреби. Тому ми обрали тільки один сорт, який, на нашу думку, міг би нас фінансово витягти. Його ми й зрошували. Весь інший виноградник – ні.
Була минулого року ще одна ситуація. Ми досі не отримали відповідь, що це було, а, можливо ніколи її не отримаємо. Дуже ймовірно, що виноград отримав хімічні опіки. Все через військові операції, які у нас проводилися, через запуски ракет.
Наприкінці червня ріст виноградника повністю зупинився. Тому цього року ми робили обрізку тільки на відновлення. До того ж минулий рік був ще й посушливий. Але чи це посуха, чи щось інше спричинило цю незрозумілу ситуацію – це питання поки що залишається без відповіді.
Цьогоріч на сильний врожай ми також не очікуємо – якщо немає листового апарату, не буде і нормальної роботи кореневої системи. Відповідно, закладки врожаю на поточний рік. Цьогоріч була ще й досить посушлива зима. У нас 2023 рік буде «роком збереження-відновлення». Сподіваюся, зможемо вирівняти ситуацію зі зрошенням хоча б на одній ділянці.
