Попри готову законодавчу базу та стабільну й потужну міжнародну підтримку, кооперація в українському плодоовочевому секторі досі пригальмовує, пише SEEDS.
Таку думку висловив Тарас Баштанник, президент Української плодоовочевої асоціації, під час міжнародної конференції “Сталий агробізнес: “Традиції. Ніші. Екопрактики. Технології”.
Конференцію організувала та провела агромедіа-агенція Sapienza.media за підтримки Української Плодоовочевої Асоціації – УПОА та Асоціації виробників амаранту та амарантової продукції.
“Я в галузі 12 років. І ця тема складна. Вона чомусь постійно отримує перекоси. У 2020 році було ухвалено закон про сільськогосподарську кооперацію. Тобто законодавча база, плюс-мінус, готова. Можна працювати все нормально.
Але це законодавча база. За фактом є купа програм міжнародної підтримки саме кооперативів, грантів, це популярно, цим шляхом ішла, наприклад, та сама Польща, а ще раніше й Західна Європа. В Україні ж даних успішних кейсів дуже мало”, – констатує Тарас Баштанник.
Читайте також: Тарас Баштанник: прискорити розвиток сектору виробництва ягід в Україні допоможуть гранти, технології та кооперація
У чому причина? Тут, за словами президента УПОА, може бути дуже довга дискусія, але особисто він вважає, що базових причин кілька.
“Причина перша полягає в особливостях розміру українських господарств, які вирощують ягідну чи плодову продукцію. Приміром, середній розмір підприємства, яке вирощує малину в Польщі – 0,8 гектара, а в Україні – 8 гектарів. Різниця в 10 разів.
Повірте мені, з досвіду, набагато важче зібрати до купи 10 виробників по 8 гектарів, ніж дрібних виробників. Крім того, якщо виробник великий, і має не те, що 10, а 20 чи 30 гектарів лохини, то він, скоріш за все, сам фінансово спроможний збудувати собі холодильник”, – зазначає Тарас Баштанник.
На його думку, кількість гектарів і наявність власних коштів – не єдині складові проблеми. Є набагато важливіший, суто український аспект.
“Я особисто не раз мав дискусії з виробниками тієї ж лохини, які мають від 50 до 150 гектарів. Нічого з цього не випливає. Починається все з такого: а хто буде головним? На чиїй території чи землі це буде побудовано, а в якій черговості ці послуги чи сортування, чи відвантаження будуть надані, а чия ягода перша? А чия друга, а чия третя?
У такому випадку, на жаль, можна констатувати, що мова про успішні кооперативи системно, на жаль, не йде. Чи буде коли-небудь іти, я не знаю, мені здається, скоріше “ні”, ніж “так”, – вважає президент УПОА.
За його словами, результат матиме хіба що ситуація, яка мала місце свого часу в західній Європі. Тоді через глухий кут з точки зору конкуренції та ринків збуту, без кооперації ягідникам не вдавалося взагалі що-небудь продати.
“Але зараз структура ринку в Україні така, що кожен, навіть дрібний фермер, він продає сам. Так, дешевше, ніж у кооперативі. Але ж сам. І сам господар. Тому я думаю, що основні перешкоди, вони лежать також і в ментальній площині. І, можливо, будуть ще довго там лежати”, – додає Тарас Баштанник.
