За останнє десятиліття обсяги світової торгівлі свіжими яблуками скоротилися більш ніж на 20%. Тому країни, які збільшують імпорт, стали особливо цінними покупцями для експортерів. У попередніх статтях я розглянув успішних експортерів і тих, хто втратив найбільше позицій. Тепер хочу подивитися на інший бік ринку: чому окремі країни імпортують дедалі більше яблук? Ключвоі висновки для експортерів наведу в самому кінці матеріалу.
Я проаналізував статистику міжнародної торгівлі свіжими яблуками, порівнявши середньорічні обсяги імпорту за 2016–2018 та 2022–2024 роки. Трирічні середні дозволяють згладити коливання, спричинені погодою, обсягами врожаю й тимчасовими перебоями на ринках.
Де насправді зростає попит на імпортні яблука?
Спочатку подивімося на загальну картину за регіонами, а потім перейдемо до окремих країн.

Найбільше імпорт зріс у Південній Азії: середньорічні закупівлі збільшилися приблизно з 363 тис. до 491 тис. тонн – на 128,5 тис. тонн, або на 35%. Це відповідає середньорічному темпу зростання близько 5,2%.
На другому місці Південно-Східна Азія, яка додала майже 89 тис. тонн, або 13%. Далі – Латинська Америка та Карибський басейн із приростом приблизно 55 тис. тонн, а також Західна й Центральна Азія, де імпорт збільшився на 35 тис. тонн.
На увагу заслуговує і Африка на південь від Сахари. Її імпорт зріс приблизно на 31 тис. тонн – на перший погляд, небагато порівняно з Південною Азією. Однак у відсотках це майже 20%, або близько 3% на рік. Ринок поки порівняно невеликий, але рухається у протилежному до Європи напрямку.
Тим часом традиційні ринки імпорту скорочуються. Європа стала купувати приблизно на 541 тис. тонн менше – майже на 20%. Північна Америка втратила ще 116 тис. тонн, тобто близько 30% попереднього обсягу імпорту. У Північній Африці скорочення становило приблизно 35 тис. тонн.
Контраст разючий: можливості для міжнародних постачальників дедалі більше концентруються за межами традиційних європейських і північноамериканських ринків. Але є ще цікавіший факт. Індія збільшила імпорт приблизно на 175 тис. тонн – значно більше, ніж чистий приріст у всій Південній Азії (128,5 тис. тонн). В’єтнам додав 124 тис. тонн, також перевищивши чистий приріст Південно-Східної Азії. А Бразилія наростила закупівлі майже на 70 тис. тонн – більше, ніж уся Латинська Америка та Карибський басейн разом.
Інакше кажучи, у кожному з трьох регіонів одна країна забезпечила більший приріст імпорту, ніж регіон загалом. Це означає, що в інших країнах того самого регіону закупівлі скорочувалися й частково нівелювали зростання лідера. Саме тому експортерам варто обережно ставитися до загальних тверджень про зростання попиту в Азії чи Латинській Америці. Ринки сусідніх країн можуть рухатися в діаметрально протилежних напрямках.
Індія, В’єтнам і Бразилія: три країни, за якими стежать усі експортери яблук
Ці три країни лідирують за приростом фізичних обсягів імпорту яблук і мають дещо спільне: яблука не належать до найбільш традиційних для них фруктів; їхні економіки швидко розвиваються, доходи на душу населення зростають, споживчі звички змінюються, а демографічні чинники сприяють розширенню ринків.

На тлі обвалу світової торгівлі результати цих трьох лідерів справді вражають. Індія збільшила середньорічний імпорт приблизно з 286 тис. до 461 тис. тонн – на 175 тис. тонн, або 61%. В’єтнам майже потроїв імпорт: із 62 тис. до 186 тис. тонн, додавши 124 тис. тонн. Це приріст майже на 199%, або близько 20% на рік. Бразилія наростила закупівлі зі 103 тис. до 173 тис. тонн – майже на 70 тис. тонн, або 68%. Разом ці три ринки додали приблизно 369 тис. тонн до середньорічного імпорту між двома порівнюваними періодами. Проте причини цього зростання кардинально різні.
Індія: величезний ринок, який власні яблука не можуть повністю забезпечити
Індія й сама належить до найбільших виробників яблук у світі, збираючи приблизно 2,5–2,6 млн тонн щороку. Чому ж вона водночас стає одним із найпривабливіших імпортних ринків? За даними USDA, споживання яблук в Індії зростає завдяки збільшенню населення, доходів, інтересу до здорового харчування та доступності фруктів протягом року. У прогнозі за 2025 рік USDA оцінило споживання в маркетинговому сезоні 2025/26 приблизно у 3,1 млн тонн.
Але зростання попиту – лише частина історії. Індійське виробництво яблук і система їх збуту мають серйозні структурні обмеження. Приблизно 90% урожаю припадає на Джамму і Кашмір та Гімачал-Прадеш, але ці гірські регіони розташовані далеко від багатьох великих споживчих центрів. Недоліки транспорту, холодильного зберігання, калібрування та післязбиральної доробки означають, що навіть за виробництва в мільйони тонн Індії важко забезпечити віддалені міста достатньою кількістю яблук із привабливими товарними характеристиками.
Докладніше про поширені хибні уявлення щодо індійського ринку яблук читайте в цій статті EastFruit.
Імпортні яблука конкурують не лише ціною, а й зовнішнім виглядом, калібром, лежкістю, сортами та стабільністю поставок. Розвиток сучасної роздрібної торгівлі й онлайн-продажу продуктів робить ці відмінності дедалі помітнішими. Особливо цікаво, що Індія – далеко не лише ринок преміальних яблук. За даними USDA, частка іранських яблук в індійському імпорті зросла з менш ніж 10% до сезону 2019/20 до понад третини у 2023/24. Доступніші за ціною імпортні яблука знаходять покупців поряд із дорожчою продукцією традиційних експортерів. Тобто ринок розширюється не лише завдяки заможним споживачам, які купують дорогі імпортні сорти, а й завдяки різним ціновим сегментам.
Водночас Індія зберігає істотні обмеження для імпорту, зокрема мита та вимоги до мінімальної імпортної ціни. Система доступу на ринок надзвичайно складна й не надто прозора. І все ж обсяги імпорту суттєво зросли попри ці бар’єри. Отже, можливості для експортерів мають переважно структурну основу: внутрішнє споживання зростає, а обмеження виробництва, логістики та товарної якості залишають місце для закордонних постачальників.
В’єтнам: коли імпортні яблука стають продуктом щоденного споживання
На мою думку, В’єтнам – чи не найцікавіша історія зростання в цьому дослідженні. Поки імпорт Індії збільшився на 61%, В’єтнам наростив його майже на 199%, ставши найдинамічнішим серед трьох великих ринків-лідерів. На відміну від Індії та Бразилії, В’єтнам не має значного виробництва яблук звичайного товарного асортименту, здатного забезпечити внутрішній ринок.
Так само як екзотичні фрукти викликають цікавість у європейських споживачів, у В’єтнамі екзотикою можуть бути самі яблука. Купуючи їх, споживач може підкреслювати свій достаток і сучасний спосіб життя. І це не просто моє припущення: дослідження споживчої поведінки у В’єтнамі виявили зв’язок між прагненням підкреслити соціальний статус і прихильністю до імпортних товарів.
Академічне дослідження 2024 року, присвячене саме імпортним яблукам, підтверджує, що їх часто купують не лише для власного споживання, а й на подарунок. Торговельні відомства Нової Зеландії також називають уявлення про якість і безпечність харчових продуктів та традиції дарування важливими чинниками попиту на імпортні фрукти.
Але відбувається дещо ще цікавіше. За спостереженнями в’єтнамських ритейлерів, імпортні яблука поступово виходять за межі преміального подарункового сегмента й стають звичайною покупкою для домогосподарств. І саме тут відкриваються справжні можливості для експортерів. Продати імпортне яблуко як особливий подарунок – один бізнес. Зробити його постійною частиною сімейного кошика покупок – зовсім інший, набагато більший.
Середній клас В’єтнаму швидко зростає завдяки урбанізації, індустріалізації та підвищенню доходів. Купівельна спроможність мешканців Ханоя, Хошиміна та інших великих міст збільшується, відкриваючи нові можливості для імпортних харчових продуктів.
Розширення сучасних торговельних мереж сприяє продажам імпортних яблук: такі канали можуть забезпечити краще холодильне зберігання, стабільнішу якість і ширший вибір сортів та країн походження. Дешевші китайські яблука конкурують у традиційній торгівлі, тоді як продукція з Нової Зеландії, США, ПАР та країн ЄС представлена в інших цінових і якісних сегментах. Для експортерів В’єтнам може стати перспективним ринком зі сталим зростанням, хоча успіх дедалі більше залежить від правильного вибору сортів, цінового сегмента й торговельних партнерів.
Бразилія: ринок імпорту зростає чи власна яблучна галузь переживає кризу?
Бразилія, мабуть, найбільше може ввести в оману, якщо судити про перспективи ринку лише за темпами зростання імпорту. Між порівнюваними періодами закупівлі збільшилися приблизно на 70 тис. тонн, і країна продовжила імпортувати значні обсяги й надалі. Але, на відміну від В’єтнаму, Бразилія має потужну власну яблучну галузь.
Бразильські дослідники з Cepea/ESALQ–USP задокументували серйозні проблеми виробництва та якості яблук. У 2023 році недостатні внутрішні запаси й дефіцит товарних яблук середнього та великого калібру створили додатковий попит на імпортні фрукти. У 2024 році ситуація погіршилася: сильні дощі під час цвітіння й розвитку плодів скоротили врожай, вплинули на калібр і підвищили ризики захворювань. Вітчизняним постачальникам було важко забезпечити покупців достатніми обсягами яблук потрібних характеристик.
Бразилії потрібні були не просто додаткові яблука, а плоди відповідного калібру та якості. Однак, щоб зрозуміти стрімке зростання імпорту, я пропоную подивитися ширше – за межі яблучного ринку. Бразилія збільшила також імпорт свіжих апельсинів, хоча є найбільшим у світі виробником апельсинів. На мою думку, головним рушієм цього зростання є вимогливіші споживачі зі зростаючою купівельною спроможністю, а не лише несприятлива погода у виробничих регіонах.
Хто ще купує більше яблук?
На увагу заслуговують ще три країни: вони добре показують, наскільки різною може бути економіка зростання імпорту.
Ізраїль збільшив середньорічний імпорт приблизно з 28 тис. до 56 тис. тонн, майже подвоївши його. Приріст у 28 тис. тонн вивів країну на четверте місце за абсолютним зростанням імпорту в нашій зіставній вибірці.
Угорщина наростила імпорт приблизно з 20 тис. до 46 тис. тонн – на 129%. Це особливо цікаво, адже країна сама вирощує яблука. Під час моніторингу ринку Європейська комісія відзначала серед проблем угорських виробників розпорошеність господарств, старіння садів, високі витрати, погодні втрати та нестачу сучасних інтегрованих холодильних потужностей. Тому зростання імпорту може свідчити радше про слабкі місця внутрішнього виробництва й збуту, ніж про стрімке збільшення споживання.
Китай збільшив середньорічний імпорт приблизно з 67 тис. до 92 тис. тонн – на 25 тис. тонн. Це може здатися абсурдним для країни, яка щороку виробляє близько 48 млн тонн яблук. Але пояснення полягає в сегментації ринку. USDA відзначає попит на імпортні диференційовані сорти, зокрема Envy, Ambrosia, Pacific Rose і Cosmic Crisp, насамперед серед заможніших міських споживачів. Тож Китай одночасно може бути гігантським виробником яблук і привабливим ринком для преміального імпорту. Втім, обсяги такого імпорту залишаються мізерними порівняно з внутрішнім виробництвом.
Ці три країни доводять, що для зростання імпорту не обов’язково потрібні збільшення населення чи падіння внутрішнього виробництва. Причинами також можуть бути зміна споживчих уподобань, недостатня якість місцевої продукції або слабкість внутрішньої системи збуту.
Головний висновок для експортерів яблук
На мою думку, продавати більше яблук людям, які виросли, споживаючи їх щодня, непросто: можливо, вони радше доплатять за манго чи папаю. Натомість для людей, які з дитинства їдять папаю, яблуко може мати таку саму екзотичну привабливість.
Я переконаний, що на таких ринках витрати експортерів на просування можуть окупатися краще, ніж великі кампанії на кшталт «Яблуко щодня» там, де яблука давно стали звичним продуктом. Протягом наступного десятиліття я очікую істотного зростання споживання яблук в Африці на південь від Сахари та в окремих країнах Південної Азії.
Нові можливості можуть виникати й з інших причин, зокрема завдяки відкриттю ринків, які раніше були недоступними. Тому постійний моніторинг ринків – необхідна складова успіху експортерів.
