Фермери на тимчасово окупованих територіях України опинилися у критичній ситуації через фактичну блокаду каналів збуту овочевої продукції. Через проблеми з логістикою, відсутність стабільних ринків реалізації та нестачу інфраструктури для зберігання частина виробників змушена знищувати врожай, продаж якого став економічно невигідним, передає EastFruit.
Про це повідомляє SEEDS із посиланням на інформацію Центру національного спротиву.
Однією з ключових причин кризи стали затримки на транспортних маршрутах. Зокрема, вантажівки з овочами, які прямують у напрямку тимчасово окупованого Криму, можуть простоювати на контрольно-пропускних пунктах до трьох діб. Для свіжої овочевої продукції такі затримки є критичними: товар швидко втрачає якість, псується в дорозі та стає непридатним для продажу.
Додатковим фактором тиску є висока вартість логістики. За нинішніх умов витрати на перевезення часто перевищують потенційний дохід від реалізації продукції. У результаті фермери не лише не отримують прибутку, а й накопичують збитки навіть після збору врожаю.
Ситуацію ускладнює нестача овочесховищ, холодильних потужностей та переробної інфраструктури. Через це виробники не мають можливості зберегти продукцію до покращення ринкової ситуації або переорієнтувати її на інші канали збуту.
Водночас надлишок продукції у фермерів не призводить до зниження цін для місцевих споживачів. Через контроль посередників, порушення логістики та загальну дестабілізацію ринку ціни на овочі в роздрібній торгівлі залишаються високими. На тлі низької купівельної спроможності населення це створює додаткову соціальну напругу.
Ще одним ударом для місцевих виробників став завіз дешевшої продукції з території рф. Це робить овочівництво на окупованих територіях ще менш конкурентоспроможним і посилює ризики згортання виробництва.
Накопичені збитки та відсутність легальних і стабільних каналів збуту можуть поставити під загрозу наступну посівну кампанію. У разі збереження нинішніх умов аграрний сектор на окупованих територіях ризикує зазнати подальшої деградації, а відновлення виробничих ланцюгів після деокупації може потребувати значних ресурсів і часу.
