Єдиний в Україні і найбільший в Європі кизиловий сад Famberry наразі перебуває в окупації. Але його власники продовжують виготовляти кизилові смаколики і навіть більше: започаткували переробку нової для себе культури – гарбузів, передає EastFruit.
Сьогодні компанія Famberry не тільки переробляє гарбузи для HoReCa та кондитерів, вона єдина в Україні виробляє унікальний гарбузовий соус. Про історію створення цього ексклюзивного продукту SEEDS розповіла директорка компанії Наталія Ольшанська.
– Чи виробляє ще хтось в Україні крім вас соуси з гарбузів?
– Я сподіваюся на те, що ніхто окрім нас такого не виробляє. Тому вважаю наш гарбузовий соус ексклюзивним продуктом. Це наш пілотний проєкт. Це соус «Чатні» з гарбуза із додаванням карі. Це наша «східна історія».
Цей соус настільки багатий смаками, що навіть смак самого гарбуза в ньому дуже складно помітити. Але саме гарбуз є основою для нашого соусу. До того ж сам гарбуз містить цукор, тому і додавати нічого зайвого не треба окрім спецій.
– Рецептуру гарбузового соуса ви розробляли особисто?
– Так, і особисто я, і наші технологи. Найголовнішим було – правильно підібрати сорт. Ми вирішили використовувати сорт мускатних гарбузів. І це тільки початок нашої «гарбузової» історії.
Справа в тому, що в Запорізькій області, куди ми релокували своє виробництво, залишилося тільки 25% території. Але це люди з землею, це домогосподарства, або навіть невеликі фермерські господарства.
Всі ми, хто працює на землі в цьому регіоні, думали, що б таке посадити, щоб це мало потім зиск і додану вартість. Тому ми створили таку колаборацію, ланцюжок «від землі -до готового продукту»: ми закуповуємо насіння мускатного гарбуза і роздаємо його людям безкоштовно. Люди вирощують гарбузи на своїх ділянках. Потім ми закуповуємо в них цей гарбуз та переробляємо.
До того ж з гарбузів ми робимо не тільки соус. Ми працюємо в секторі B2B: постачаємо заморожений гарбуз кубиком, гарбузове пюре для HoReCa, для пекарень, для промислових харчових підприємств.
– Відомою ваша компанія стала завдяки кизилу. Ви і тепер, попри те, що довелось сад залишити, продовжуєте виробляти кизилові смаколики. Де ви зараз берете кизил для переробки?
– На жаль, в Україні промислових садів, крім нашого, немає, але є приватні господарства і ботанічний сад імені Гришка. Там є старі дерева і просто неймовірний врожай кизилу.
На моє велике здивування, культура кизилу дуже поширена в Холодному яру Черкащини. Там майже в кожному дворі росте дуже багато кизилу. Нас навіть провели в сам Холодний яр, там ростуть 100-річні дерева кизилу, які посадили в рядок.
Тобто, хтось, колись посадив їх структуровано. Колись це був сад! Це свідчить про те, що наші предки вирощували цю рослину спеціально і використовували її для поліпшення імунітету, як лікарський засіб. Там, де є кизил, – лікар не потрібен!
– Ваш славетний кизиловий сад залишився, на жаль, в окупації, ви сподіваєте туди повернутися, чи плануєте започаткувати ще один в іншому місці?
– Нових садів ми висаджувати не збираємось – ми хочем повернутись. Є фермер, ветеран, побратим нашого сина Данила, який загинув, боронячи Україну. На своїх землях під Дніпром він заклав сім гектарів кизилового саду. Цей сад не наш, але ми вже зафрахтували його майбутні врожаї. Маю надію, що показовий врожай буде наступного року, а промисловий маємо чекати десь через років два, не менше.
Так, наше виробництво одне, єдине, воно масштабне, замкнутого циклу і знаходиться в місті Запоріжжя. Його ми збудували з нуля в пам’ять про нашого сина. Але наш сад лишився там, в окупації. Та я маю надію і віру, що ми до нього повернемось.
Спочатку ми його розмінуємо, потім відбудуємо: відсадимо та відродимо. А потім я здійсню свою давнішню мрію – збудую там екомістечко з хатками-мазанками, без електрики, без інтернету. Щоб люди могли просто босою ногою ступити на святу нашу землю.
Це буде незвичайна туристична локація, куди людина може приїхати з родиною і просто вдихнути свіже повітря.
