На перший погляд, логіка імпортного мита на український концентрований яблучний сік здається очевидною: обмежити дешевший імпорт і таким чином підтримати європейських виробників яблук та концентрату. Але яблучний концентрат – це глобальний товар, а Польща є не просто виробником, а одним із найбільших світових центрів його переробки, блендінгу та експорту. Тому реальний економічний ефект тарифу значно складніший і значно менш очевидний ніж може здаватися на перший погляд, пише EastFruit.
Згідно з чинними торговельними домовленостями, Україна має безмитну квоту ЄС на яблучний сік у розмірі 30 тис. тонн на рік. Для концентрату CN 2009 79 19 поза квотою базове мито становить 30%.
Щоб зрозуміти масштаб ринку, достатньо подивитися на 2024 рік, коли діяла значно більш ліберальна торгівля. Україна експортувала приблизно 108,7 тис. тонн яблучного соку категорії HS 200970 на $218 млн. Найбільшими покупцями були Польща – 25,2 тис. тонн, Німеччина – 21,2 тис., США – 15,4 тис. та Австрія – 13,3 тис. тонн. Загалом ЄС імпортував з України приблизно 78,2 тис. тонн.
Особливо показовою є Польща. У 2024 році вона імпортувала понад 80 тис. тонн яблучного соку, з них 25,7 тис. тонн з України та 27,6 тис. тонн з Молдови. Одночасно Польща експортувала майже 480 тис. тонн на $574 млн. Її найбільшими покупцями були Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Франція.
Ці цифри змінюють саму постановку питання. Польський сектор не конкурує з українським концентратом, а використовує імпортну українську сировину для підтримання власної великої експортної індустрії.
Якщо український концентрат безмитно надходить до Польщі, польська компанія може змішувати його з місцевим або іншим концентратом, стандартизувати продукт за кислотністю, кольором та іншими характеристиками, зберігати, фінансувати та продавати великим міжнародним покупцям. Частина доданої вартості – торгова маржа, блендінг, логістика, фінансування та обслуговування клієнта – залишається в Польщі та в цілому в ЄС. А це також формує базу для оподаткування – отже вигідно державі.
Якщо ж український концентрат обкладається 30%-м митом, він не зникає зі світового ринку. Українські заводи шукатимуть інших покупців – у США, Великій Британії, Азії чи на Близькому Сході. У результаті український продукт, який міг бути сировиною для польського експортера і дозволяв йому заробляти на ньому, перетворюється на його прямого конкурента на кінцевому ринку, де формується основа маржа. І буквально це зараз і відбувається.
Це також принципово важливо розміти для оцінки впливу на польських садівників. Якщо конкуренція на світовому ринку посилюється, польський виробник концентрату не може автоматично перекласти зростання витрат на покупця. Його експортна ціна визначається міжнародною конкуренцією. Щоб зберегти маржу, переробник буде намагатися знижувати закупівельну ціну промислового яблука. Якщо замість українського концентрату потрібно буде ввозити китайський чи турецький – це додаткові транспортні витрати, вища собівартість кінцевої продукції, і пряма потреба зниження закупівельної ціни на яблуко від польських садівників, щоб компенсувати ці додаткові витрати.
Тому тариф, який формально захищає польського садівника від української продукції, за певних умов може мати протилежний ефект: зменшувати прибутковість польської переробки і тим самим знижувати її здатність платити за польське промислове яблуко! Але, звичайно, політики можуть цього не розуміти, або не бажати пояснювати як працює ціноутворення на його яблуко польському фермеру. Значно простіше кинути йому просту банальну кістку у вигляді мита чи квоти.
Якщо безмитний доступ збільшить українські поставки до ЄС із квотних 30 тис. до приблизно 60–80 тис. тонн, додатково до ЄС може надходити 30–50 тис. тонн. За приблизної вартості концентрату €1 800–2 000 за тонну 30%-й тариф на такий обсяг еквівалентний приблизно €16–30 млн потенційного тарифного навантаження.
При цьому навіть невелика зміна конкурентоспроможності польського експорту може коштувати не менше. Польща продає за кордон близько 480 тис. тонн на рік. Якщо доступ до дешевшої сировини та менший прямий тиск українського продукту на зовнішніх ринках покращують середню реалізаційну маржу лише на €30–50 на тонні, ефект становить приблизно €14–24 млн на рік. При €75 за тонну — вже близько €36 млн. Це сценарні розрахунки, а не прогноз, але вони показують, що навіть невеликий ефект на великому польському експортному потоці може бути співставним із усією вартістю тарифного захисту.
Читайте також: Чи врятує Грузія сезон цитрусових у Єгипті?
Є ще один аспект, який часто випадає з дискусії. Значну частину української сокової промисловості вже інтегровано у європейський бізнес. Австрійська Austria Juice має виробництво у Вінниці; її українська компанія виробляє яблучний концентрат з українських яблук, а більшість продукції врожаю 2024/25 була продана всередині групи Austria Juice і далі реалізовувалася через Австрію. Австрійська Pfanner має виробничий майданчик у Барі поряд із заводами в Австрії, Італії та Німеччині. Німецька Döhler також має кілька українських підприємств, включно з Döhler Dinter Ukraine Skala та Döhler Bukovina.
Тобто частина тарифу фактично створює бар’єр не між «українським» та «європейським» бізнесом, а всередині вже інтегрованих європейських ланцюгів постачання.
Це не означає, що повне відкриття ринку не має ризиків. Більший імпорт може посилити конкуренцію між окремими виробниками концентрату всередині ЄС, але якраз підвищення конкуренції завжди сприяє швидшому розвитку галузі.
Українські 60–100 тис. тонн концентрату будуть вироблені незалежно від тарифу. Питання лише в тому, чи стануть вони сировиною для польської та європейської переробної індустрії, чи підуть напряму на світовий ринок і конкуруватимуть з нею.
Не потрібно забувати й про споживача. Будь-який уряд повинен дбати в першу чергу про споживачів, адже вони в значній мірі забезпечують зростання економіки.
Якщо український концентрат коштує близько €1 850/т, то 30%-ве мито додає приблизно €555/т. З однієї тонни концентрату виробляють орієнтовно 5,8–6 тис. літрів 100% соку, тобто максимальний прямий тарифний ефект — близько 9–10 євроцентів на літр.
Але споживач платить не лише саме мито. Якщо через тариф переробник замість близької України купує дорожчу сировину з інших країн або має вищі логістичні та фінансові витрати, дорожчає сік.
Навіть якщо середня собівартість концентрату для європейської галузі через такі обмеження зростає лише на €50/т, при ринку близько 500 тис. т це вже €25 млн додаткових витрат на рік.
У перерахунку на готовий сік це лише близько 0,8 євроцента на літр. Для покупця одна пляшка майже непомітна, але в масштабі ЄС це десятки мільйонів євро непотрібних непродуктивних витрат, які сповільнюють економічне зростання.
Тобто логіка проста: торговельне обмеження підвищує мінімальну ціну ефективної сировини, а ця неефективність у підсумку розподіляється між виробником, ритейлом і споживачем.
Саме тому безмитна торгівля може бути не поступкою Україні, а прагматичним способом підвищити конкурентоспроможність самого європейського сокового сектору, забезпечити кращі ціни для виробника яблука, а також створити додаткові стимули для стагнуючої економіки ЄС, в тому числі й через зменшення не обов’язкових витрат споживачів.
