Вебсайт Sad24 надав відповідь на матеріал EastFruit щодо того, чому Польщі не вигідно обмежувати імпорт яблучного концентрату з України. Але відповідь вийшла відверто популістичною або просто економічно не грамотною. Тому спробуємо пояснити вже простішою і доступнішою мовою, як формується ціна на яблучний концентрат та промислове яблуко в світі і в Польщі.
Звичайно, якщо не заглиблюватися в економіку та практику діяльності ринків, то питання виглядає максимально логічним і простим: «Якщо Польща щороку виробляє мільйони тон яблук, а 50–70% урожаю йде на переробку, навіщо польським заводам ще й дешевший концентрат з України?». І саме такий спрощений підхід, притаманний популістичним політикам, використовує сайт Sad24.
Однак на практиці ринок працює зовсім по іншому.
По-перше, імпортний український концентрат і польське промислове яблуко не завжди є прямими замінниками. Польська переробна галузь працює на глобальному ринку. Єврокомісія зазначає, що 60–70% польського врожаю яблук використовується для переробки, близько 90% виробленого концентрату експортується, а імпортний концентрат змішується з польським продуктом.
Тому реальна альтернатива для польського заводу часто виглядає не як «менше українського концентрату = більше польських яблук піде на переробку», а «менше українського концентрату = більше концентрату з Туреччини, Китаю чи іншої країни».
І тут виникає парадокс, який Sad24 не розглядає, чи то внаслідок обмеженого розуміння ринкових реалій чи то з цілю маніпулювання свідомістю місцевих садівників, щоб догодити їм зручним дописом.
Якщо імпорт із України обкладається високим митом або обмежується квотою, польському переробнику доводиться купувати дорожчу альтернативу та часто платити більше за логістику. Але світова ціна концентрату через польське мито не підвищується. Більше того, світова ціна може навіть впасти, адже український виробник концентрату замість продавати сировину Польщі, починає конкурувати з нею на традиційних для Польщі ринках, наприклад в США. Польський виробник конкурує за того самого покупця з Китаєм, Туреччиною, Україною та іншими постачальниками.
Отже, додаткові витрати означають нижчу маржу польського переробника, а значить і менше вільних грошових коштів для оплати за промислове яблуко місцевого виробництва. А максимальна ціна, яку він може заплатити польському садівнику за промислове яблуко, залежить саме від цієї економіки:
ціна продажу концентрату
мінус імпортні компоненти
мінус переробка
мінус логістика і фінансування
= те, що залишається на закупівлю яблук або чиста маржа виробника.
Тому захисне мито, запроваджене нібито в інтересах польського садівника, може дати протилежний результат: зменшити ціну, яку польський завод здатний заплатити за польське промислове яблуко.
Це не означає, що вся різниця автоматично буде перекладена на садівника. Частину втрат переробник може взяти на свою маржу або компенсувати іншими способами. Але економічний тиск саме такий. І ми зараз вже не говоримо про те, що це категорично невигідно державі, яка збирає податки з прибутків підприємств. Але це теж має бути враховано – нижчий прибуток, менше податків, менше можливостей державної підтримки садівництва, яке так люблять польські аграрії.
Читайте також: Постріл собі в ногу – як Польща та ЄС втрачають десятки мільйонів євро обмежуючи імпорт яблучного концентрату з України
Але тут є ще одна значно важливіша проблема.
Sad24 кілька разів наголошує: Польща має настільки багато власних яблук, що 50–70% урожаю йде на переробку. Але чи справді це аргумент на користь польської моделі садівництва?
А може якраз ця інформація є приводом поставити собі дуже незручне питання: Чому одна з найбільших яблучних галузей світу змушена регулярно відправляти більшість свого урожаю в сегмент із найнижчою доданою вартістю?
Нормальна логіка сучасного високопродуктивного садівництва має виглядати приблизно так: вирощуємо яблуко насамперед для свіжого ринку, сортуємо, маленьку частину, яка не відповідає вимогам свіжого ринку спрямовуємо на переробку і стараємося щоб ця частина була мінімальною.
Якщо ж 50–70% урожаю систематично йде на переробку, виникає ризик зовсім іншої моделі: вирощуємо величезну кількість низькоякісних яблук, які можна продати виключно на переробку. Питання – навіщо Польщі робити такий акцент і витрачати стільки ресурсів на виробництво яблука, що коштує в 5-10 разів менше, ніж яблуко для свіжого ринку?
Це точно не ознака сильної переробної галузі – це симптом структурної слабкості самого польського садівництва. І тут повертаємося до спроб штучно підняти ціни на це низькоякісне яблуко. Навіть якщо б ця стратегія спрацювала (а як ми бачимо вище, це не працює), то сама ідея виглядала б максимально нелогічною – підтримувати виробництво низькоякісного яблука.
Якщо це все ще здається непереконливим, то давайте порівняємо садівництво Польщі і Італії. Польща виробляє значно більше яблука, ніж Італія, але саме Італія є світовим лідером з експорту свіжого яблука, нарощуючи обсяги експортних поставок, а Польща втрачає позиції на світовому ринку. При цьому італійські садівники заробляють в рази більше з кожного гектару яблука і не вимагають захищати їх ринок від дешевого концентрату з інших країн, бо це бізнес, і він націлений на прибутки, а не на відходи, як у випадку Польщі.
Отже, у короткостроковій перспективі обмеження імпорту українського концентрату може означати дорожчий альтернативний імпорт, зростання собівартості польського концентрату, зниження маржі переробників і додатковий тиск на закупівельну ціну польського промислового яблука.
Водночас українські виробники, втративши частину польського ринку, можуть активніше виходити безпосередньо на ті самі ринки готового концентрату, на яких уже працює Польща.
У довгостроковій перспективі спроби захищати ціну промислового яблука створюють ще серйознішу проблему. Вони допомагають зберігати економічну модель, за якої надто велика частина врожаю залишається низьковартісною сировиною для переробки.
Так формується замкнене коло: низька частка товарного яблука, залежність від переробки, тиск на ціну промислового яблука, вимоги посилити захист і дедалі менші стимули для модернізації.
Тому питання, якщо є бажання поставити його чесно і економічно грамото, мало б стояти зовсім інакше.
Не: «Як захистити польського садівника від дешевого українського концентрату?»,
А «Як зробити так, щоб польський садівник був настільки продуктивним і виробляв настільки цінне яблуко, що його добробут взагалі не залежав від того, чи коштує промислове яблука на кілька грошів більше чи менше? Як зробити так, щоб він концентрувався не на продажу сміття та відходів, а на продажу товарного цінного яблука і пишався своєю продукцією»
Переробка повинна бути важливим і прибутковим елементом яблучного сектору. Але вона має бути його службою підтримки, а не фундаментом усієї економічної моделі.
Фотозображення згенеровано за допомогою ШІ
