Попри війну, тепличний сектор України не зупинився — він адаптується і поступово трансформується.
Український тепличний сектор фактично втратив близько половини своїх промислових потужностей порівняно з довоєнним періодом та періодом до енергетичної кризи. Це результат одночасного впливу двох факторів — прямих втрат через війну та поступового вибуття енергозалежних і технологічно застарілих тепличних комплексів. Водночас ці втрати не лише про руйнування — вони відображають глибшу структурну трансформацію сектору, пише EastFruit.
За оцінками «Аналітичного звіту щодо оцінки потреб тепличного сектору України», сьогодні сектор включає близько 270–290 га промислових тепличних комбінатів та понад 3 000–5 000 га малих тепличних господарств, значна частина яких працює у напівкомерційному сегменті та формує основу внутрішнього ринку. Про ключові висновки нового дослідження та реальні потреби виробників журналісти Eastfruit поговорили з Катериною Волянською, співавторкою дослідження в рамках Кластеру Захищеного Грунту на платформі Agriculture & Food Security platform Ukraine.
— Ви працювали над дослідженням тепличного сектору України. Що це за робота і чому вона важлива зараз?
Це комплексне дослідження “Market report on Needs Assessment Protected Crop in Ukraine” (“Аналітичний звіт щодо оцінки потреб тепличного сектору України”), яке ми підготували разом із Валентиною Дьомкіною. Ми свідомо будували цю роботу так, щоб вона не була просто описом ринку. Ми провели інтерв’ю з учасниками сектору та два окремі опитування — малих тепличних господарств і великих тепличних комбінатів, вийшла цікава аналітика і маємо рекомендації для сектору і для кластеру. В основі дослідження — так зване кабінетне дослідження, інтерв’ю з учасниками ринку, які представляють Україну та Нідерланди, а також два окремі опитування: малих тепличних господарств (n=50) і великих тепличних комбінатів (n=11). Для нас було принципово показати реальну структуру сектору, а не узагальнену картинку. І важливо: тепер це грунтовне дослідження доступне на платформі RVO — і це означає, що всі ключові гравці можуть працювати з єдиною аналітичною базою.
— Який головний висновок ви для себе сформулювали?
Я дуже чітко це бачу: в Україні немає одного тепличного сектору — є дві паралельні реальності.
Перша — це малі господарства. Їх багато, і вони тримають базу виробництва. Але це часто low-tech або mid-tech теплиці, сезонність, мінімальна інфраструктура, ручна праця. І водночас — саме тут зараз формується нова хвиля виробників через грантові програми і міжнародну підтримку. Друга — великі тепличні комбінати. Більш технологічні, інтегровані в ринок, працюють із ритейлом. Але їхні виклики — не менш складні. Обидва сегменти проявили свою стійкість через гнучкість та адаптивність перед викликами війни та енергетичних коливань.
— Що сьогодні найбільше стримує розвиток сектору?
Я би сформулювала це як два фактори: енергія і системність. Енергія — критичний фактор для великих комбінатів. У зимовий період витрати на енергію можуть сягати до 60–70% собівартості продукції, а то й вище, що робить виробництво дуже залежним від ринку газу, та електроенергії. Частина великих тепличних комбінатів змушена обмежувати або повністю зупиняти зимове виробництво саме через високі енергетичні витрати та нестабільність постачання. Залежність від газу та доступності електроенергії, нестабільність, ціни — це не просто витрати, це фактор виживання. І сектор вже реагує: шукає альтернативні джерела, інвестує в енергоефективність, тестує нові моделі. Але це лише початок. Другий фактор — рівень технологічності. Він є, але нерівномірний і часто недостатній. І тут важливо: Україні потрібні не просто технології, а рішення, адаптовані до українських умов.
— Що ви маєте на увазі під рішеннями?
Я бачу типову помилку — коли пропонують окремі елементи. Але сектору потрібні не окремі компоненти, а технологія, сервіс, навчання, підтримка.Тобто пакетні рішення. Для великих комбінатів — це про інтеграцію і ефективність. Для малих — про доступність і швидкий ефект.І це один із чітких практичних висновків дослідження.
— Чи був якийсь висновок, який став для вас ключовим?
Так. І він не про технології. В Україні тепличний сектор не має достатньої інституційної сили.
Це стало очевидно в процесі роботи над дослідженням. Є виробники. Є інтерес міжнародних партнерів. Є програми підтримки. Також підтримка в рамках Євроінтеграціїї. Але немає структури, яка б це системно об’єднувала.
— Чи є вже розуміння, як це можна реалізувати?
Так, і тут важливо не вигадувати з нуля.Ми працююємо з нідерландським підходом і бачимо, що він добре адаптується до українського контексту.Йдеться про модель triple helix: бізнес, держава, наука. Це вже не просто асоціація, а екосистема розвитку сектору. І ми разом із RVO готові ділитися цим підходом і консультувати щодо створення такої моделі в Україні.
— Як ви бачите наступний етап для сектору?
Сектор уже пройшов фазу виживання. Зараз він входить у фазу структурної трансформації. Далі — це: енергоефективність, модернізація, інтеграція в європейський ринок і поява системної галузевої взаємодії.
— Що б ви порадили тим, хто хоче працювати з українським ринком?
Почати з розуміння. Це дослідження — сильна база, яка показує, як сектор реально працює сьогодні і де є можливості. Ринок є. Попит є. І тепер є структурована аналітика. Дослідження доступне за посиланням: https://www.agroberichtenbuitenland.nl/documenten/2026/03/23/ukraine-greenhouse-report
